(від грецьк. demiurgos – творець) – поняття античного світорозуміння для позначення ідеального першоначала, яке творить світ. В античній філософії Д. – ідеальна сутність або принцип, що трансформує ідею в матеріальний космос. У гностиків Д. виробляє матерію, обтяжену гріхом й злом. У християнській доктрині поняття Д. набуло значення “Творець”. Риженко Світлана
поняття, введене нім. теологом Р.Бультманом. В його основу покладено критичну інтерпретацію новозавітних текстів, які тлумачаться символічно, через уявлення сучасної людини. В концепції Д.х. християнське віровчення, новозавітне благовістя набирають нормативного значення, а власне теологія постає як “понятійний виклад визначеної Богом екзистенції людини”. Любчик Володимир
розділ соціології академічного релігієзнавства, що вивчає кількісні і якісні характеристики змін, які відбуваються в релігіях світу. Більшість сучас. дослідників дотримуються концепцій “багатовимірної стратифікації”, за якою віруючі поділяються за конфесійною належністю, родом занять, віком, освітою, статтю, національністю, мовою тощо. Серед запропонованих критеріїв релігійної диференціації виділяються також головні й другорядні, визначальні й похідні ознаки функціонування різних релігійних […]
розділ соціології академічного релігієзнавства, що вивчає практичне здійснення релігійних моральних норм, звичаїв, традицій, а також соціальний зміст релігійних уявлень, механізм реліг. відносин і структуру реліг. свідомості на конкретних етапах розвитку суспільства. Для дослідження релігійності використовує конкретно-соціолог. методи. Має важливе значення для розв’язання загальнотеоретичних проблем релігієзнавства. Любчик Володимир
форма давніх вірувань, що полягала в уявленнях про існування надприродних істот – демонів як безплотних сутностей. За терміном “демон” в індоєвропейських мовах закріплено поняття “дух” незалежно від ступеню його абстрактності чи мови про добрих або злих духів. Д. і є вірою в духів, яка складається в умовах розвинутого первісно- общинного суспільства, а своїми коренями сягає […]
(від грецьк. daimon – дух) – надприродні істоти, добрі або злі духи – розпорядники природних явищ та життєдтяльності людини. В античній літературі та натурміфології Д. також мають абстрактне значення долі, небезпеки, надії тощо. До відокремлення розумової праці від фізичної зовсім “чистих”, вільних від чуттєвого Д. ще не було. (Див. Демонізм). Лобовик Борис
богословське вчення про лихих, підступних демонів – носіїв зла, руїни й гріховності. Їм протистоять добрі духи – ангели, які сповіщають людям волю Божу. Д. бере витоки ще в первобутньому демонізмі, в основному складається у стародавніх релігіях Сходу й успадковується християнством та ісламом. Лобовик Борис