(перс. – злидар, бідняк) – одна з поширених назв членів суфійських братств, що виникли у 9 ст. Часто слово “Д”. вживають також для означення злиденного бродячого аскета-містика. Вихідне значення терміна підкреслює той особливий зміст, який надавався у суфізмі вченню про добровільність бідності і задоволення малим. Лубський Володимир
усталений релігієзнавчий і політологічний термін для означення привілейованого стану в державі певного віросповідання, яке пізніше організаційно часто функціонує у вигляді Церкви (напр., у християнстві). Цей термін найбільш уживаний для характеристики генези і розвитку релігійних систем. У давніх народів терміни Д.р. були поширені в межах сучасних їм державних і етнічних територій. Деякі, трансформувавшись, функціонують і нині […]
форма (модель) державно-церковних відносин, конституюючою ознакою якої є юридично закріплене панівне, привілейоване становище одного із віросповідань (церкови), які діють у країні. Д.ц. частково або ж повністю фінансується з державного бюджету, користується значними привілеями, має можливості впливати на політику державних структур. РПЦ була державною церквою в дореволюційній Росії. Сьогодні статус державної (офіційної, національної) церкви закріплено в […]
один з видів суспільних відносин, який характеризує рівень, глибину. характер взаємозв’язків церкви, ін. реліг. організацій з державою, ступінь їхньої інтеграції або ж дезінтеграції. В релігієзнавстві виділяють (в історичному контексті) декілька типових видів Д.-ц.в. 1) Значна залежність держави, її інститутів від церкви, реліг. регламентація життя держ. органів і суспільства. Такий тип Д.-ц.в. дістав назву теократія. Вона […]