Драгоманов Михайло Петрович

(1841-1895) – визнач. україн. громад. діяч, публіцист, вчений. Один з родоначальників вітчизн. світського релігієзнавства. Релігію розглядав як явище духовної культури, продукт культурно-історич. процесу. Виникнення релігії пояснював гносеологіч. та соціальними чинниками. Особливу увагу приділив ролі релігії і церкви в історич. розвитку людства, в нац. поступі України. Негативно оцінював діяльність окремих конфесій, особливо в нац., просвітн., державотворч., культур. сферах. Зокрема, звинувачував правосл. в тому, що воно поховало ті надії на поступ, які подавала Україна у 16 ст., через що укр. народ не пішов по шляху демократизації і свободи, европ. реліг. реформації. Д. не прийняв унію, яку розглядав як змову між Римом і правосл. священиками, як фактор духовного і реліг. роз”єднання українців. Протестантизм, на відміну від ін. християен. конфесій, отримав підтримку з боку Д., оскільки, на його думку, саме він давав можливість утверддити людяність у громад. житті, нац. мову в богослужбовій практиці, звертався до людського розуму, поважав свободу думки і совісті. Багато уваги вчений приділив дослідженю свободи сумління, проблемі громадської церкви, прообразом якої для нього були братства 16-17 ст. Таку церкву, з тчк. Д., українцям може принести протестантизм, зокрема баптизм. Позиція Д. щодо релігії протягом життя Д. змінювалася: від антирелігійності і заперечення ідентифікації будь-якої релігії з укр. народом Д. приходить до усвідомлення історич. прогресивності християнства і необхідності організації дешевої громадської церкви, для якої навіть склав проект статуту, був схильний особисто прийняти цю релігію . Филипович Людмила.