(1770 – 1831) – славнозвісний філософ, представник німецької класичної думки. Його творчість знаменує собою логічну завершеність і догматичну оформленість критичної філософії. Освіту отримав в Тюбінгенському ун-ті, вивчаючи теологію і філософію. Викладав різноманітні філософські дисципліни в Йєні, Гейдельберзі, Берліні. Головне в його філософії – тотожність мислення і буття, яка розкривається в процесі, в розвитку абс. ідеї. Релігія у філос. системі Г. займає досить своєрідне місце. З одного боку, – вона увінчує систему моралі і в цьому відношенні її можна назвати етичною релігією. З іншого, – вона є екзотеричним, образним викладом того, що в раціоналізованій формі представлене у філософії. Втім, сам Г. вважав, що зміст істинної релігії (за таку він визнавав свою систему) цілком тотожній зі змістом релігії. Відмінність між ними полягає лише у формі. А саме, у філософії ідея пізнається в логічній формі, а в релігії – у формі уявлення. Достеменно, в останній ідея не пізнається, а являється. Таким чином, за Г., вже в релігії заключена істина, щоправда у формі фантазії. Завдання філософії – подати цю ітсину, виразити її у формі поняття. Звідси, релігія мислиться Г. як особлива форма знання. Обгрунтована Г. тотожність філософії і релігії надає можливість виключити з релігії містичні елементи. Всі релігійні догми він оголошує простими філос. символами. Зокрема христ. догма про троїстість Бога тлумачиться Г. як символічне відбиття діалектичного поступу ідеї згідно з принципом тріади. Основні біблійні і євангельські події він вважає за алегоричні зображення, подібні до міфів Платона. Натомість філософ рішуче відстоював “внутрішню правду” християнства. На противагу Канту Г. відновлює докази буття Бога, наголошуючи на їх раціональній значимості. Тобто Бог, на його думку, пізнається. Його можна осягнути, використовуючи логіку діалектичного методу. Етичний аспект релігії Г. з”ясовує у відповідності з кантіанськими мотивами “Критики практичного розуму”. Нове, що вносить в моральну апологію утвердження Бога полягає в зв”язці кантіанських ідей з логічними схемами відношення всезагального, часткового і одиничного. Г. також належить велична для того часу спроба осмислити історію реліг. вірувань як єдиний закономірний процес. В основі процесу розвитку реліг. вірувань, на його думку, лежить поняття релігії. Релігія як поняття, що формується, спочатку з”являється у формі природної релігії (китайська, індуська, буддійська), потім переходить до релігії свободи, або релігії духов. індивідуальності (персидська, фінікійська, єгипетська) й, зрештою, увінчується абсолютною релігією, або релігією одкровення – християнством. Остання, на думку Г., не може бути перевершеною якоюсь іншою релігією. Змістом християнства є єдність божеств. і людської природи. Бог постає як пізнаючий самого себе в людській свідомості дух. Змістом істинної релігії, за Г., є абсол. дух. Реліг. віра і реліг. культ не входять в зміст релігії. Останні складають лише її форми. Штучність конструкцій Г. стосовно реліг. проблеми, намагання втиснути в рамки діалектичного поступу різноманіття релігій спричинили розрив його логічно витриманої до кінця системи. Власне філософію релігії Г. варто розглядати як найбільш слабку ланку його філософії. Осн. праці, в яких з”ясовуються питання релігії: “Лекції з філософії релігії” (1832); “Лекції про докази буття Божого” (1832); “Дух христ-ва і його доля” (1971); “Народна релігія і християнство” (….) “Життя Ісуса” (1907); “Феноменологія духа” (1807). Сарапін Олександр
"
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
І
Й
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
No Comment
You can post first response comment.