Місіонерство

(від лат. missio – відсилання, доручення) – поширення представниками релігійних організацій своєї віри серед населення, яке сповідує іншу. Найбільшого розвитку набуло у християнстві. Як форма релігійної діяльності виникає від часів раннього християнства. В катол. церкві М. пов’язується із християнізацією “варварських” держав Європи, хрестовими походами, колонізаційними загарбаннями в Африці і Америці у 16 ст., діяльністю чернечих орденів у Японії, Індії та Китаї в 17 ст. Від 1622 місіонер. діяльністю керувала Конгрегація пропаганди віри (від 1968 – Конгрегація євангелізації народів). Від часів папи Григорія ХVІ М. ототожнюється із цивілізаційною діяльністю серед історично відсталих народів. Від 19 ст. поєднується із доброчинною та освітницько-культурною діяльністю. ІІ Ватикан. собор прийняв рішення про доцільність підготовки місцевих кадрів священослужителів (замість попередньої практики надсилання місіонерів-іноземців), використання місцевих національних традицій і мов в обрядовій практиці, широке залучення до М. мирян, особливо молоді. В протестантських організаціях М. займаються спеціальні Місіонерські Товариства. Протестантський принцип загального священства вимагає від кожного віруючого участі у М. У православ’ї М. розвивалося через християнізацію іновірців та створення місій. Руська православна церква мала місії в Японії, Китаї, на Близькому Сході. У сучасному світі бл. 40 країн відправляють протестантських місіонерів, більш як 100 – приймають, бл. 60 – обмежують повністю або частково діяльність іноземних місіонерів. Кочан Наталія