Руська православна церква

(до 1943 – Помісна Російська православна церква) – одна з автокефальних православних церков. Формувалася на базі російських північних єпархій Київської митрополії Константинопольського патріархату разом із утвердженням російської державності і вже з самого зародження набувала істотних відмін від українських єпархій (див. Християнство Київське). Наприкінці 14 – поч. 15 ст. починається процес виділення російських єпархій у самостійну митрополію, що завершується у 1448 висвяченням у Москві Собором російських ієрархів без згоди Константинопольського патріарха митрополита Московського і всієї Русі Іони. Цим актом фактично була самопроголошена автокефалія церкви й розірвана канонічна єдність з Константинопольським патріархатом. Але процес становлення самостійної Російської православної церкви завершився лише в 1589, коли під тиском московського царя Константиноп. патріарх Ієремія висвятив митрополита Іова на патріарха Московського і всієї Русі, закріпивши цим РПЦ в нормах канонічного права як автокефальну. У 1686 шляхом симонії РПЦ приєднала до себе Київську митрополію, знищивши з часом більшість традицій Православ’я Українського. Особливістю РПЦ є прийняття і освячення традицій візантійського консерватизму та цезаропапизму. Останні, зокрема, сприяли відміні патріаршества і запровадженню у 1721 Святійшого Правлячого Синоду РПЦ як церковного уряду на чолі з обер-прокурором, секуляризації у 1764 церковних володінь і т.п., що перетворило РПЦ у державну церкву, а православ’я – в офіційну ідеологію російського самодержавства. З 1917 в РПЦ відновлено патріаршество. Патріархом Церкви було обрано Тихона (Белавина). І хоч Помісний собор 1917-1918 визначив, що духовенство не буде займатися політикою, Тихон прокляв богоборчеську радянську владу і заборонив спілкуватися з нею. Почалися арешти духовенства, репресії щодо священиків. В 1927 самочинно проголосив себе патріаршим місцеблюстителем митрополит Сергій (Страгородський), створив при собі Тимчасовий Синод, який надто швидко визнаний владою і зареєстрований ДПУ. Опубліковану Серієм Декларацію не визнало понад 60 архієреїв, почався відхід в “в катакомбну церкву”. В 1939 Церква мала всього біля 100 парафій на весь Радянський Союз. В 1943 замість слова “російська” в назві Церкви з”явилося “русская”, чим було підкреслено прагнення російських ієрархів поглинути православ”я всіх східно-слов”янських народів. В повоєнні десятиліття РПЦ очолювали Алексій (Семанський) і Пімен (Ізвеков), які проводили політику на підтримку владних структур. За ці роки вплив РПЦ занепадав. З 1990 РПЦ очолює патріарх Алексій (Рідігер). Наступив період відродження православ”я в Росії, чому сприяє перетворення РПЦ в фактично державну релігію країни. Вищими органами управління церкви є Помісні та Архієрейські Собори, Синод. Кадри церковно- і священослужителів готуються в духовних академіях, семінаріях, училищах, іконописних та регентських школах. Нині в юрисдиції РПЦ знаходяться 5 єпархій, 3 благочиння, окремі парафії та подвір’я поза традиційною територією церкви, також Японська православна церква, якій у 1970 надано автономію, незалежні і самостійні в управлінні Українська та Білоруська православні церкви. Однак їх незалежність і самостійність є досить умовними, як це видно із подій першої половини 1992, коли був зміщений із своєї посади невгодний Москві першоієрарх УПЦ і Священний Синод РПЦ заборонив його служіння. РПЦ має свої періодичні видання, друкує Біблію, церк. календарі, богословську та богослужбову літературу. Церква бере участь у Всесвітній раді церков. Саган Олександр.