один з важливих принципів міжконфесійних, державно-церковних відносин, що характеризує терпиме (толерантне) ставлення прихильників одного віросповідання до іншого, держави (де є державна, офіційна, привілейована релігія) до інших реліг. напрямів та їх адептів. В. як поняття зародилось в епоху гонінь на перших християн, пройшло складний шлях свого розвитку: від обмеженної В. (обмеженість прав віруючих інших конфесій у […]
особа, яка є суб’єктом реліг. віри і діяльності, носієм реліг. світогляду, реліг. досвіду, постає як учасник церковно-релігійного життя. Саме поняття В., яке склалося історично і нині є найбільш вживаним у релігієзнавстві, аутентичне поняттю релігійна людина, тобто така, що вірить в надприродне, Бога, справляє реліг. культ, активно виявляє свої реліг. почуття та емоції. В релігієзнавстві прийнята […]
(Сергій Тороп, 1931) – засновник Церкви Останнього Завіту, перші громади якої виникли в м.Мінусінську (Росія). До початку проповідництва маа декілька професій – міліціонера, тренера тощо. Нині проголошує себе посланцем Бога, Сином Божим, покликаним сповістити народові “останій завіт” від Отця. (Див. Церква Останнього Завіту). Новиченко Микола.
сукупність поглядів на природу живого, згідно яких є якась особлива, надприродна і непізнавана сила, що організовує і визначає якісні особливості живого (“життєва сила”, “ентілехія”, “нізус” та ін.). Вихідним принципом В. є абсолютизація якісної специфіки органічної природи, протиставлення її неживій, жорстке розмежування організуючої “життєвої сили” і соми (тіла), що нею скеровується. Зародки вчення В. в платонівській […]
український релігійний письменник та філософ. Про життя В. відомо дуже мало: він був ієромонахом Дубенського монастиря, а потім став його ігуменом. Його твір “Діоптра альбо зерцало и виражене живота людського на том свете…” вперше виданий у Єв’ю 1612. У цьому творі В. висловлює багато цікавих думок про сутність людини, шляхи її самовдосконалення, її місце у […]
таку назву обрала собі Львівська громада євангельських християн-баптистів після того, як вона відмовилася в часи перебудови в колишньому Союзі підпорядковуватися Всесоюзній Раді ЄХБ. Віфанівці і підтримують національне відродження України, своєю діяльність сприяють цьому. Колодний Анатолій
(староєвр. Bethlehem ), нині Бейт-Лахм – місто у давній Іудеї, в якому, за євангелістами, народився Ісус Христос. У християнській традиції В. є символом благовістя і спасіння, небесної надії і благочестя. З ним пов’язані євангельські оповіді про святе немовля в яслах, ангельський хор, віфлеємську зірку, поклоніння та дарунки волхвів тощо. Новиченко Микола
форми відбиття тривалості та зміни усіх видів сущого та буття. Згідно зі Святим Письмом, вічність означає сукупність усього нашого часу, має своїми атрибутами первинність та незмінність, вона є атрибутом божественного буття. Час символізує послідовність подій, їх зміну, концентрує в собі суб’єктивні прояви тварного буття. За реліг. уявленнями, на відміну від інших видів сущого людина, існуючи […]
(санскр.) – один з найголовнійших богів індуїстської міфології (поряд з Брахмою і Шивою). В інд. традиції ім’я В. тлумачиться як “той, що проникає у Все”, або всепроникаючий. Робиться також припущення про неіндоєвропейське походження цього імені: вважається, що образ В. ввібрав у себе елементи із доарійського субстрату. Згадки про В. вперше зустрічаються у ведичних текстах (зокрема […]
служителі язичн. культів (див. Волхви), які вміли передбачати майбутнє, складати своєрідні “гороскопи” для новонароджених. Пізніша назва – “віщі люди”. В. користувалися також писемними книгами, дошками, за якими ворожили про майбутнє: “Звіздочотець”, “Острологія”, “Сносудець”, “Волховник” та ін. До віщих людей належали кудесники та кощюнники, які виконували пісні-кощуни, подібні до кобзарських дум. Лозко Галина
описана в Книзі Буття подія, згідно з якою Бог, невдоволений наміром людей, які були одномовними, збудувати без його волі і допомоги місто й вежу аж до небес, помішав їм мову так, що вони перестали розуміти один одного, припинили будівництво міста й розсіялися по всій землі. Колодний Анатолій
назва визначн. періоду давньо-євр. історії. Тричі, у 605, 597 та 586 до н.е. вавил. цар Навуходоносор ІІ захоплював Єрусалим, забираючи до Вавилону великі маси полонених та майно, в т.ч. і культове начиння. У 586 Єрусалим та єрус. храм були остаточно зруйновані. В. тривав бл. 70-ти р. (поч. з 605). У 538 перс. цар Кир, що […]
прихильники бога Вішну або одного з його аватар, тобто втілень (Крішни, Рами тощо). Перші згадки про В. зафіксовано у “Махабхараті”. В Індії існує безліч вайшнавських течій (сампрадай), до однієї з яких (гаудія – вайшнавської) належить Міжнародне Товариство Свідомості Крішни. Савіна Ірина
особливо вшановувана свята в Українському Православ’ї. Згідно житія Варвари, її батьки не знали істинного Бога. Він відкрився лише серцю їхньої доньки. Під виглядом чужеземного купця Бог послав священика для хрещення Варвари. Дізнавшись про це, батько вирішив убити її як зрадницю віри. Почалися всілякі тортури над дівчинкою, яка мужньо їх терпіла. В цьому їй постійно допомагав […]
(санскр.) – ведична система, яка розчленовує суспільство на чотири класи (варни), згідно з якостями і родом занять людини, та на чотири ступені духовного життя (ашрами). В. дозволяє людині, яка її дотримується, усвідомити свою духовну сутність. Веди стверджують, що В. існувала з незапам”ятних часів. Вона створена не людиною, а самим Бхагаваном Крішною, який сказав у Бхагавад-Гіті […]
(“криваве весілля”) – таку назву дістала кривава розправа, яку провели в Парижі вночі 24 серпня 1572 під час св.Варфоломея католики над гугенотами, знищивши біля 30 тис. осіб. Особливо постраждали керівники гугенотів, в т.ч. адмірал Г. де Коліньї, які приїхали на весілля лідера протестантів Генріха Наваррського. Папа Григорій ХІІІ вітав розправу і на її честь встановив […]
члени чернечого греко-катол. Чину св.Василя Великого. Внаслідок проведеної митрополитом Й.В.Рутським реформи (1617) частина греко-катол. монастирів була об’єднана за зразком ордену єзуїтів у єдину організацію (Чин) на засадах правил чернечого життя Василя Великого. Після 1780 Чин В. включав 4 провінції: Литовську, Білоруську, Руську та Галицьку і налічував 1225 ченців-василіан. В. мали активізувати поширення унії і пов’зані […]