Покутники

сектантська течія, що виникла в кінці 60-х років в обставинах насильницької заборони греко-католицької церкви в Галичині. Група віруючих греко-католиків, які були під впливом греко-католицького священика Ігнатія Солтиса, почали відвідувати Середнянську гору в Івано-Франковській області, на якій, нібито, відбулося з’явлення Божої Матері в блакитно-жовтому сяйві, провіщення нею перенесення центру світового католицизму з Риму на Україну. Середнянська гора оголошувалася Божою Матір’ю сучасною Сіонською горою, до якої мають на поклоніння прийти всі народи і царі землі. Паломництво до Середнянської гори, молитви на ній, пиття води з джерельця, що витікало з-під неї і посвяченого Богородицею, вважалося покутниками неодмінною і єдиною умовою спасіння в грядущому незабаром кінці світу. Саме така форма покути (каяття) стала основною вимогою цієї сектантської течії (звідки назва покутники). В роки жорстокого придушення тоталітарним сталінським режимом релігійного життя і скасування греко-католицької церкви покутництво стало своєрідною формою релігійно-політичного протесту і набуло гострих форм конфронтації з владою. П. відмовлялися голосувати, брати радянські паспорти (бо вважали їх емблему – серпа і молота – знаком апокаліптичного звіра – 666), відмовлялися від радянського громадянства, праці в колгоспах, навчання своїх дітей в безбожницьких школах. Це призводило до жорстоких адміністративних і кримінальних акцій проти покутників. Їх звинувачували в “антирадянській, націоналістичній пропаганді”, судили, відбирали у батьків дітей в державні дитячі будинки з метою “перевиховання”. Покутників було небагато, але їх попри галасливу атеїстичну кампанію засобів масової інформації й адміністративні заходи в 60-80-х роках не вдалося остаточно знищити, а рух покутництва ліквідувати. П. в основному були поширені в Івано-Франковській, Львівській, Закарпатській областях. Залишки покутників фіксуються і в наш час, але без явно виражених колишніх форм політично-релігійного протесту. Яроцький Петро