(1836-1891) – видатний україн. вчений-лінгвіст, якого можна вважати засновником лінгвістичного релігієзнавства. П. вважав, що в появі віри в надприродне, еволюції реліг. вірувань важливу роль відігравали можливості людського мислення і пізнання, зміни у співвідношенні віри і знання. Віру в душу вчений виводить із ролі слова в пізнанні, впевненості людини в тому, що “слова суть духовні сутності речей”. За П. гносеологічний мотив реліг. культу мав реальний прообраз в практичній діяльності людини. Багато уваги П. приділив аналізу вербальної магії, обстоюванню думки про психологічну потребу людини в реліг. вірі, лінгвістичному аналізу процесу міфотворення, з’ясуванню причин, які зумовили збереження в християнстві багатьох “залишків” язичництва тощо. Вчений загалом стояв на позиціях реліг. вільнодумства. Антиклерикалізм П. зумовлений насамперед тогочасною позицією церкви щодо науки, підпорядкуванням її діяльності інтересам правлячих соціальних верств, утвердженню колоніальної політики Росії в Україні. Вчений викриває ідею російського месіанізму як “божественного покликання”. П. обстоював свободу людини у виборі віросповідання, формі вияву своєї віри. Колодний Анатолій

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

You may also like

РЕЛІГІЙНІ ІДЕНТИЧНОСТІ В ЇХ СУТНОСТІ І КОНФЕСІЙНИХ ВИЯВАХ: український контекст
РЕЛІГІЙНІ ІДЕНТИЧНОСТІ В ЇХ СУТНОСТІ І КОНФЕСІЙНИХ ВИЯВАХ: український контекст
0

ВСТУП (Л. Филипович) Частина 1. РЕЛІГІЙНА ІДЕНТИЧНІСТЬ В ЇЇ РЕЛІГІЄЗНАВЧОМУ ОСМИСЛЕННІ Розділ перший. РЕЛІГІЙНА ТА КОНФЕСІЙНА ІДЕНТИЧНОСТІ: СПІВВІДНОШЕННЯ ...
Read More

No Comment

You can post first response comment.

Дякуємо!

Тепер редактори знають.