Православне богослов’я

вчення про Бога в його православному оформленні. В змістовному відношенні П.б. – це обгрунтований, систематичний виклад основоположень і наслідків православного віровчення. П.б. у формальному відношенні – це сукупність дисциплінарних утворень, в яких з певних позицій розкриваються окремі аспекти системи православ’я. Осн. джерелами П.б. є Св. Письмо (Біблія) і Св.Переказ (матеріали вселенських і помісних соборів, творіння св. отців та вчителів церкви, богослужбова практика). Загальноприйнятим є поділ П.б. на такі розділи, як екзегетика, історичне богослов’я, систематичне (сюди ж входять апологетика, догматика, порівняльне богослов’я) і практичне богослов’я (літургіка, гомілетика, пастирське). Зокрема, в контексті історичного розвитку вітчизняного православ’я про появу ідеї П.б. можна вести мову з часів Петра Могили і його найближчих прибічників, перу яких належать твори власне богословського характеру. Починаючи з 18 ст. може йтися про існування двох православно орієнтованих богословських шкіл. Це – схоластизм С.Яворського і його прибічників, яких звинувачували в католицьких пристрастях, з одного боку, з іншого – реформаторська тенденція Феофана Прокоповича з її тяжінням у бік протестантизму. На першу половину 19 ст. також припадає боротьба двох напрямів у П.б.: реформаційне пожвавлення вносили представники біблійних товариств (Філарет Дроздов, Павський, Інокентій Смирнов та ін.). Консерваторами виявились прихильники традиційних поглядів (архім. Фотій та ін.). З другої половини 19 ст. розвиток П.б. відбувається виключно в духовних академіях. На сучасному етапі в П.б. спостерігається тенденція до синтезу традиціоналістських впливів і модернізму. Сарапін Олександр