(від грецьк. anti – проти, nomos – закон, суперечності в законі) – богословський принцип, за яким істинність христ. догматів доводиться на основі проголошення антиномічності осягаючого їх розуму. Згідно з А.б., суперечливими є не самі догмати, а людські уявлення про них, оскільки, як вважають церковні теоретики, через свою гріховну обмеженість людина не може охопити і правильно […]
(лат. antipapa) – глава катол. церкви, обрання якого оголошувалося недійсним. Офіційно церква не визнає А., однак наявність їх фіксується в реєстрі понтифіків (списку пап), які публікуються в щорічному офіційному довіднику “Annuario Pontificio”. Першим А. був св. Іпполит (217-235), а останнім – Фелікс V (1439-1449). Офіц. список А. складається із 37 імен, які були незаконно обрані […]
(від грецьк. anti – проти, староєвр. pesach – проходження і букв. замість пасхи) – перша неділя після пасхи, яка окремо відзначається у церковно християнському календарі. У правосл. більше відома як Хомина неділя. Назва пов’язана з євангельським сюжетом про перше відвідання воскреслим Ісусом Христом своїх апостолів. Коли останні повідомили про це своєму побратиму Хомі, який не […]
реліг. і сусп.-політ. виступи, спрямовані проти укладання угод (уній) певних реліг. орг-цій з катол. церквою. Вбачаючи в унії засіб катол. експансії, учасники А.р. викривали її політ. підтекст, духовне насильство католицизму щодо некатолицьких народів. А.р. нерідко вплітався в нац.-визвольну боротьбу народів. Сильний А.р. розгорнувся у 16-17 ст. в Україні і Білорусії, спрямований проти Берестейської унії 1596. […]
(грецьк. – “противоголосся”) – піснеспіви під час богослужіння, що виконуються на 2 хори у великі реліг. свята. Запроваджено Амвросієм Медіоланським у 4 ст. Антифонним був традиційний псалмоспів. Риженко Світлана
(з грецьк.) – супротивник Христа. Загалом у Новому Завіті під іменем А. маються на увазі усі ті, які не визнають божественності Ісуса Христа та заперечують його вчення, лжепророки, лжевчителі. У більш вузькому значенні А. – “беззаконник”, який перед другим пришестям Христа буде протидіяти Месії і намагатиметься знищити християнство, однак сам буде знищений Христом-переможцем. Образ “супротивника […]
(983-1073) – святий, преподобний, засновник Києво-Печерського монастиря. Родом з Любеча (нині – Чернігівської облясті). Чернець-аскет, родоначальник вітчизняного організованого чернецтва. З його ім’ям пов’язується реорганізація києворусьських монастирів на засадах суворих аскетичних традицій Святої гори (Афону). Внаслідок конфлікту з київським князем А.П. змушений був переховуватися у Чернігові, де заснував печерний монастир. Згодом повернувся до Києво-Печерського монастиря, де […]
(від грец. anthropos – людина, genesis – походження) – обстоюваний дарвінізмом погляд на процес історико-еволюційного походження людини і розвитку її як суспільної істоти. Процес цей дарвінізм і сприйнявший його концепцію марксизм пов’язують нерозривно з формуванням і розвитком трудової діяльності людини, її свідомості і мови. Суспільно-трудова теорія А. поділяє період А. на 4 стадії: безпосередньо-антропоїдного предка […]
(від грецьк. anthropos – людина, dike – справедливість; букв. виправдання людини) – термін, яким позначається богословська і філософська проблема, що випливає з суперечності між ідеєю боговстановленості світопорядку і наявності у ньому дисгармонії і зла, відповідальність за які покладається на людину. Оскільки теодіцея виявляє свою внутрішню суперечливість, вона переходить в А. Багато сучасних теологів, зокр. православних, […]
вчення про людину, осн. положення якого з”ясовуються в світлі христ. світоспоглядання. Зміст а.х. розкривається в наступних положеннях: Людина є істотою, створеною за образом і подобою Бога. В акті творення людині надана була свобода. Однак зловживаючи свободою, вона відпала від Бога. Як істота павша і гріховна, людина отримує від Бога благодать, яка відновлює її і спасає. […]
(від грецьк. anthropos – людина, pathos – пристрасть, потяг) – перенесення на тварин, рослини і явища навколишньої дійсності, властивостей людської психіки, “олюднення” зовнішньої природи. У традиційному релігієзнавстві часто розглядається як форма або відмітна риса релігійного світогляду. Але в А. ще відсутнє чітке уявлення про надприродне в його звичайному розумінні, його можна вважати початковим і найпростішим […]
(від грецьк. anthropos – людина і sophia – мудрість) – релігійно-містичне вчення, яке на місце Абсолюта, Бога ставить людину. Засновник – нім. філософ-містик Рудольф Штайнер. А. належить до низки оккультних наук. В змістовному відношенні багато спільного має з теософією. Як і теософія А. претендує на езотеричність відкритих нею істин і, відповідно, на можливість осягнення останніх […]
(від грецьк. anthropos – людина і лат. Centrum – центр) – філос. принцип., згідно з яким людина є центром всесвіту і найвищою метою всіх подій, що відбуваються в світі. Як суттєвий елемент А. притаманний багатьом реліг.-філос. концепціям. Зокрема, О.Бердяєв саме христ-во розумів як поглиблений антропоцентризм). Сарапін Олександр
(грецьк. – досл. “повернення”) – зведення всіх речей до первісного стану, час виконання пророчих уявлень про утвердження Царства Божого на землі з прибуттям Месії. В догматиці А. – перетворення усього людства у христ. вру. Введено Оригеном у 6 ст. Риженко Світлана
полемічний твір української та білоруської літератури кінця 16 ст., написаний у відповідь на працю єзуїта П.Скарги “Берестейський синод” (1597). А.Х.Ф. було видано польською (1597) і в Острозі – українізованою церковно-слов’янською (1598-1599) мовами. Під псевдонімом Х.Ф., ймовірно, виступив діяч острозького гуртка, представник князя К.Острозького у зв’язках з протестантами М.Броневський. Зміст А.Х.Ф. доводив законність Брестського православного собору […]