(від грецьк. apokriphos – таємний, секретний) – реліг. твори, які офіційно не визнані священними; неканонічні. Існують старозав. та новозав. А. Перші містяться у Септуагінті (Премудрості Соломона, Товіт, Варух, кн. Ісуса сина Сираха, кн. Маккавеїв; фрагменти кн. Естер, Ездри, Даниїла) або у окремих списках (Завіти 12 патріархів, фрагм. кн. Єноха; варіанти кн. Буття та Второзаконня). Серед […]
ранньохрист. філософи, богослови і письменники (Юстин, Татіан, Тертулліан, Оріген та ін.), які в 2-3 ст., коли християнство зазнавало всіляких переслідувань, обстоювали переваги новою релігії в порівнянні з політеїстич. віруваннями Римської імперії, обгрунтовували її високі моральні принципи і необхідність для суспільства. А. поділялися на два табори. Якщо одні з них прагнули знайти щось спільне в християнстві […]
(від грецьк. apologetikos – захищаючий) – розділ богослов’я (т.зв. основне богослов’я), що розглядає сутність певної релігійної системи й зорієнтований на виправдання і захист її догматів за допомогою аргументів, звернутих до розуму. А. зародилася в перші століття християнства. Спочатку, до утвердження його як пануючої релігії Римської імперії, вона була спрямована проти імператорів, які переслідували християн, проти […]
( від грецьк. apostolos – посланець) – мандрівні проповідники у первісному христ., які поширювали його ідеї у давніх громадах, а також серед нехристиян. Пізніше церква стала називати А. переважно тільки 12 найближчих учнів Ісуса Христа, які, згідно з новозвітними текстами, були обрані ним самим для поширення його вчення. Це – Симон (Петро), Андрій, Варфоломій, Іоан, […]
прибічники християн. секти, яку заснував ремісник Сегареллі в 1260 в м.Пармі, активні учасники селянсько-плебейського руху в Півн. Італії кін. 13 – поч. 14 ст. А.б. виступали проти феодального гніту і католицької церкви, проповідували, що досягнення святості можливе лише шляхом відмови від власності, повернення до соціальн. і майнової рівності в дусі вчення ранньохристиянських апостолів (звідси і […]
так офіційно іменується папський престол в Римі, поскільки, за церковною традицією, В Римі перебували апостоли Павло і Петро, а останньому, згідно євангельського заповіту, Христом було доручено “пасти вівці Господні” і стати “каменем, на якому має бути побудована Христова церква”. А.С. є суб’єктом міжнародного права, духовний керівний центр катол. церкви в усьому світі. Яроцький Петро
(від грецьк. apofatio – заперечую) – релігійне вчення про осягнення, пізнання Бога шляхом заперечення невластивих йому предикатів, неможливості уподібнення світові і людині. На думку прихильників А. б., Бог настільки таємничий, досконалий і незмірний, що дати йому якесь раціональне обгрунтування чи стверджувальну дефініцію неможливо. Про нього можна лише сказати, чим він не є, але не чим […]
одна з течій у христ. 4-6 ст., родоначальником якої був єгипетський священик з міста Александрії Арій (пом. в 336). А. звинувачувало офіційну церкву у визнанні двобожжя і виступало проти її вчення про єдиносущність бога-отця і бога-сина (Христа), вважаючи, що останній за своїми божественними атрибутами стоїть нижче бога-отця, який лише один є вічним і нествореним, тоді […]
Алла Арістова д.філос.н., професор, старший науковий співробітник Сфера наукових інтересів: соціологія релігії, конфліктологія, ісламознавство. Наукові здобутки: наукова монографія “Релігійні конфлікти в сучасному світі: природа, вияви, шляхи врегулювання” (2007), вона є знаною не лише в колах релігієзнавців, а й тих з державних служб і управлінь конфесій, кому доводиться з цими конфліктами зустрічатися в реальному житті, прагнути […]
(384-322 до н.е.) – ст. грецьк. філософ. Спочатку ортодокс платонік, потім еволюційнував у бік природничонаукового емпіризму. Визнавав об’єктивне існування світу, а відчуття, уявлення та поняття вважав похідними від реальних речей. Суть речей А. шукав в самих речах. Але матерію розумів як пасивне начало, яке підкоряється активному началу – “формі”. “Формою всіх форм” є, на його […]
корпус творів, авторство яких приписується Діонісію Ареопагіту (Іст.). Створений не раніше другої пол. 5 ст., мабуть у сірійському середовищі, корпус складається з 4 трактатів (“Про небесну ієрархію”, “Про церковну ієрархію”, “Про божественні імена”, “Таємниче богослов’я”) і 10 послань. Розвинута в них доктрина – вища точка християнського неоплатонізму. Синтезуючи досягнення античної і ранньохристиянської філософії, розвиваючи апофатичне […]
послідовники голланд. реформатора Я.Армінія (1560-1609), який відмовився (лат. remonstro – відмовляюсь, протестую) від ортодоксального кальвіністського вчення про передвизначення, спокуту і спасіння. А. вчать, що людина наділена свободою волі і може досягнути спасіння сама, власною вірою, подолавши власною волею першородний гріх. Доктрина А. в дечому нагадує раннєхристиян. єресь Пелагія і передує бурж. гуманізму 16-17 ст. їх […]
(англ. salvation armi) – міжн. христ.-філантропіч. організація, створена в 1864 і реорганізована в 1878 за воєнним зразком методистським проповідником У.Бутсом. Штаб-квартира “А.с.” знаходиться в Лондоні. Своє покликання “А.с.” вбачає в поширенні принципів христ. співжиття. На свої кошти вона утримує школи, виробничі колонії, їдальні, лікарні, різні благодійницькі установи тощо. Нині час “А.с.” нараховує понад 30 тис. […]
(грец. термін, який утворився від давньоєврейс. haar – струмок, потік і Megiddo – його назва) – місцевість біля підніжжя гори Кармел, яка у біблійні часи мала стратегічне значення: була місцем вирішальних битв з єгиптянами, ассірійцями, вавилонянами та іншими завойовниками Ханаанського краю (див. Суддів 5:9; ІІ Цар. 23:29). У книзі Апокаліпсис 16:14-16 А. описується як ініційоване […]
(від грецьк. arhi – старший, episkopos – наглядач) – старший єпископ, один з вищих титулів у християнській церкві, середній між митрополитом і єпископом. Відповідно до апостольських правил, присвоюється духовній особі, якій надано право наглядати над іншими єпископами, хоча останні вважаються їй рівновладними. В ряді православних церков, у тому числі українській, титулом А. нагороджують єпископів й […]
(від грецьк. arhiereus – старший священик) у правосл. загальна назва вищих церковних ієрархів (єпископів, архієпископів, митрополитів, патріарха) з числа так зв. чорного, тобто чернецького духовенства. Філоненко Микола