реліг. напрям, започаткований “Дослідниками Біблії” в 19 ст. у США. Заперечують вчення про Трійцю, Христа вважають першим створінням Бога. На їх думку, людська душа смертна до воскресіння в час настання царства Божого. В Галичині поширились на поч. 20 ст. За радянської влади громади В.д.С.П. діяли нелегально. Зареєстровані в 1993, поширені у Львів. обл., Ів.-Франківську, Луцьку, […]
ідейна течія в духовному житті суспільства. В. визнає право людини на свободу мислення, критичне ставлення до існуючих порядків і поглядів. Термін В. з”явився у боротьбі з релігійною нетерпимістю, догматизмом і авториритаризмом релігії, тобто як антирелігійна течія суспільної думки. Вперше його вжив англ. деїст А.Коллінз (1676-1729), який вважав, що найкращий шлях до істини знаходиться у вільнодумстві. […]
основане на практиці повсякденного життя, наївно-реалістич. сприйнятті світу ставлення народних мас до релігії. Свідчення про В.н. дає не лише усна народна творчість, а й рукописні твори народного вільнодумства, графіті, тобто надписи і малюнки на стінах культових будівель. Особливістю В.н. є те, що в ньому антиклерикалізм, індиферентизм і скептицизм щодо релігії виступає не як світоглядно окреслена […]
(1859-1954) – російський і радянський історик, автор монографій і підручників з історії античності, середніх віків та нової історії. Особливе місце в його творчості посідають праці з історії раннього християнства. Аналізував історію раннього християнства як специфічне породження духовно-політичного розвитку греко-римського світу 4. 0Його праці: “Виникнення християнства” (1918), “Виникнення християнської літератури” (1946), “Рим і раннє християнство” (1954). […]
невід’ємна ознака релігійної свідомості особливістю якої є бездоказове вираження істинності релігійного вчення, визнання реального існування надприродних сил, властивостей і відносин. В.р. знайшла виразну характеристику в словах Тертуліана: “Вірю, тому що абсурдно”. Це означає, що в догмати релігії можна лише вірити, бо для розуму вони звучать абсурдно, оскільки людина, внаслідок своєї обмеженості, не може осягнути їх […]
день пам’яті чотирьох римлянок, страчених, нібито, римським імператором Адріаном у 2 ст. за те, що вони прийняли християнство і відмовилися на суді зректися від своєї нової віри “без всякої боязні”. Дочки Софії, які одержали свої імена у відповідності з трьома християнськими чеснотами, зазнали страшних знущань, але вони були готові спокійно відійти у потойбічний світ. Поховавши […]
одна з християнських церков. З 4 ст. – державна церква Вірменії. Християнство з’явилось у пд.-зах. областях Вірменії ще в 2 ст. За царя Тіридата ІІІ (4 ст.) християнство стає тут державною релігією. Першим каталикосом (тобто загальним єпископом) В.-г. ц. був Григорій Просвітитель (звідки й назва -“григоріанська”), який заснував її у 301. В 4 ст. В.-г. […]
одна з вірменських християн. церков, особливістю якої є підпорядкування Апостольській столиці. Прагнення до навернення вірменських християн Риму виявлялися ще в ХІ ст. В ХІV ст. у Вірменії було засновано уніатський орден св. Григорія Просвітителя. В 1370 у Львові вірменські уніати-василіани відкрили монастир св. Анни. В цей час львівські домініканці беруть під свою юрисдикцію вірмен-уніатів. В […]
належність людини до певної релігії, церкви, певного реліг. напряму; реліг. об”єднання, що має своє віровчення, культ, орг-цію. Возняк Степан.
один з важливих принципів міжконфесійних, державно-церковних відносин, що характеризує терпиме (толерантне) ставлення прихильників одного віросповідання до іншого, держави (де є державна, офіційна, привілейована релігія) до інших реліг. напрямів та їх адептів. В. як поняття зародилось в епоху гонінь на перших християн, пройшло складний шлях свого розвитку: від обмеженної В. (обмеженість прав віруючих інших конфесій у […]
особа, яка є суб’єктом реліг. віри і діяльності, носієм реліг. світогляду, реліг. досвіду, постає як учасник церковно-релігійного життя. Саме поняття В., яке склалося історично і нині є найбільш вживаним у релігієзнавстві, аутентичне поняттю релігійна людина, тобто така, що вірить в надприродне, Бога, справляє реліг. культ, активно виявляє свої реліг. почуття та емоції. В релігієзнавстві прийнята […]
(Сергій Тороп, 1931) – засновник Церкви Останнього Завіту, перші громади якої виникли в м.Мінусінську (Росія). До початку проповідництва маа декілька професій – міліціонера, тренера тощо. Нині проголошує себе посланцем Бога, Сином Божим, покликаним сповістити народові “останій завіт” від Отця. (Див. Церква Останнього Завіту). Новиченко Микола.
сукупність поглядів на природу живого, згідно яких є якась особлива, надприродна і непізнавана сила, що організовує і визначає якісні особливості живого (“життєва сила”, “ентілехія”, “нізус” та ін.). Вихідним принципом В. є абсолютизація якісної специфіки органічної природи, протиставлення її неживій, жорстке розмежування організуючої “життєвої сили” і соми (тіла), що нею скеровується. Зародки вчення В. в платонівській […]
український релігійний письменник та філософ. Про життя В. відомо дуже мало: він був ієромонахом Дубенського монастиря, а потім став його ігуменом. Його твір “Діоптра альбо зерцало и виражене живота людського на том свете…” вперше виданий у Єв’ю 1612. У цьому творі В. висловлює багато цікавих думок про сутність людини, шляхи її самовдосконалення, її місце у […]
таку назву обрала собі Львівська громада євангельських християн-баптистів після того, як вона відмовилася в часи перебудови в колишньому Союзі підпорядковуватися Всесоюзній Раді ЄХБ. Віфанівці і підтримують національне відродження України, своєю діяльність сприяють цьому. Колодний Анатолій
(староєвр. Bethlehem ), нині Бейт-Лахм – місто у давній Іудеї, в якому, за євангелістами, народився Ісус Христос. У християнській традиції В. є символом благовістя і спасіння, небесної надії і благочестя. З ним пов’язані євангельські оповіді про святе немовля в яслах, ангельський хор, віфлеємську зірку, поклоніння та дарунки волхвів тощо. Новиченко Микола
форми відбиття тривалості та зміни усіх видів сущого та буття. Згідно зі Святим Письмом, вічність означає сукупність усього нашого часу, має своїми атрибутами первинність та незмінність, вона є атрибутом божественного буття. Час символізує послідовність подій, їх зміну, концентрує в собі суб’єктивні прояви тварного буття. За реліг. уявленнями, на відміну від інших видів сущого людина, існуючи […]