(грецьк. Teos – Бог, logos – вчення; вчення про Бога, богослов’я) – система обгрунтування реліг., зокрема християнського, вчення про Бога, його якості, ознаки, властивості; комплекс доказів істинності догматики, релігійної моралі, правил і норм життя віруючих та духовенства. Витоками Т.к. були ідеї Августина, який узагальнив патристичну Т. 2-4 ст. В епоху середньовіччя актуальними проблемами Т.К. були […]
теолог. концепція протестант., висунута нім. – америк, теологом і філософом П.Тілліхом. Т.к. пропонує розглядати культуру як самореалізацію Бога в світовій історії через людську творчість,а релігію – як її субстанцію. Втрата цієї субстанції вважається втратою культурою свого смислу. В Т.к. виявляється основна суперечність феноменологічно-антропологічного підходу в тлумаченні релігії: віра, пов’язана з секулярною культурою, постійно балансує на […]
напрям у сучас. протестант. (Х.Плеснер) і католицизмі (В.Панненберг), що виник у 60-х рр. 20ст. і розглядає сукупність життєво важливих проблем, від вирішення яких залежить подальша доля людства. Серед них – збереження миру на землі, охорона навколишнього середовища, мирне освоєння космосу та багатств Світового океану. В теологічних питаннях представники Т.м. розвивають “біполярну” концепцію Бога, який через […]
одна з концепцій у суч. протестант., склалася в 60-х -70-х рр. 20ст. і має своїм осн. завданням усунути суперечності між вірою в Бога і наявністю зла на землі. Християнська надія – це не стільки пасивне сприйняття майбутнього, а діядльність, спрямована на оновлення суспільства, життя на основі євангельських принципів і ідеалів. Соціальний зміст Т.н. полягає в […]
різновид протест. філос. теології. Виникли в срд. 20 ст. Її засновник – англ. математик, логік, філософ А. Уайтхед (1861-1947). Т.п. тлумачить дійсність як процес, де світ і Бог є взаємозалежними “біполярними” величинами. Бог є вічним джерелом усього сущого, іманентним самого себе, як трансцендентний абсолют творить себе і світ так його вищою цінністю. Канцелярія “біполярності” Бога […]
течія в західній соціальній теології, ідеї якої поширилися в 60-х рр. 20ст. в ряді країн Європи і Латинської Америки. Ідеологи Т.р. намагалися дати христ. обгрунтування правомірності участі віруючих у революц. боротьбі на боці лівих сил. За визначенням німецького теолога Ю.Мольтмана, автора книги “Теологія надії” (1964), це “теологія християн, які страждають і борються”. Будь-який суспільний устрій […]
напрям у теології суч. католицизму, згідно з яким світ створив Бог і весь час його розвиває, усі сфери суспільного буття перебувають у стані постійної гуманізації, суб’єктом якої є людина як співпрацівник Бога. Т.р. необхідною умовою розвитку вважає науковий і технічний прогрес, а головною його складовою – духовний прогрес людства. Любчик Володимир
концепції появи і становлення релігії як духовного явища, які склалися в др. пол. 19-20 ст. Теоретики шкіл прагнули з’ясувати процес виникнення релігійних уявлень на основі здобутків певної сфери наук. знання, використання до аналізу релігійного феномену порівняльного, історичного, лінгвістичного та ін. методів пізнання. Представники міфологічної школи (брати Грімм, М.Мюллер, О.Афанас’єв, О.Потебня та ін.) виводили реліг. вірування […]
вчення про особливу місію України в світі. Вперше викладена в програмному документі Кирило-Мефодієвського товариства “Книгах буття українського народу” (1846), де розкривається місце і значення України в історич. процесі, її майбутня роль у поступі людства. Вихідним в Т.П.У. є ідея богообраності українського народу, його права на власну історію, мову, культуру, принцип рівності з іншими народами. Згідно […]
(від грецьк. theos – бог і sophia – мудрість, досл. “богомудрість, богопізнання”) – реліг.-філос. вчення про можливість містич. та інтуїтив. пізнання Бога шляхом безпосеред. контактів з надприрод. силами. Т. базується на суб’єктив. містич. досвіді, в результаті якого людина отримує одкровення боже, викладаючи його у певну систему поглядів. Елементи Т. є у брахманізмі, буддизмі, каббалі, у […]
(від грецьк. theos – бог) – телеологічне (див. Телеологія) з’явлення Бога у світ в явищах природи або у вигляді живої істоти. Т. є знаряддям одкровення віри; може бути активним з’явленням Бога з власної ініціативи, як-от поява Ісуса Христа, чи пасивним – викликання Бога або відкриття його волі за допомогою заходів містичного характеру (ворожіння, містерії тощо). […]
(від грецьк. theos – Бог і лат. сentrum – центр) – основоположний в богослов”ї і реліг. філософії принцип, згідно з яким єдиний Бог проголошується абс. началом і центром Всесвіту, що зумовлює собою буття і смисл існування всього живого. В такому значенні надсвітовий Бог мислиться як творець, можновладець і хранитель феноменального світу. Сарапін Олександр.
близька до палестин. ессейського руху іудейська секта. Виникла в І ст. в іудейському середовищі Єгипту на берегах Мареотидського озера. Назва секти пов’язана із “лікувальною” місією на службі божій її членів. Назва “Т.” є грецьк. еквівалентом арамейського “ессеї”, яким позначали людей, які виліковують власні душі від вад неморальності. Т. вели суворий аскетич. спосіб життя, дотримувалися безшлюбності, […]
див. Трахтемирівський Успенський монастир
(1607) – укр. церковний діяч, один з ініціаторів Берестейської унії 1596. Походив з української шляхти. Належав до угрупування вищого православного духовенства й верхівки української шляхти, що орієнтвалася на шляхет. Польщу і прагнула зміцнити своє привілейоване становище об’єднанням православної церкви з католицькою. Бл. 1572 польськ.-шляхетськ. уряд призначив Т. єпископом пінським і турівським, 1585 – єпископом луцьким […]
(грецьк teuragia, досл. – “божественна дія”, “чудо”) – уявлення про можливість безпосереднього зв’язку з духами та Божеством за допомогою особливих магічних слів (заклинань) та дій, мета яких – здобуття надприродних явищ, чудес. Т. своїми корнями сягає халдейських та давньоєгипетських містерій. Її зараховували до “біблійної магії”, яка, на відміну від “чорної магії”, діяла завдяки силам добра. […]