1) христ. догмат, згідно з яким єдиний бог одночасно існує у трьох особах (або іпостасях) Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Духа святого. Як елемент загальнохрист. символу віри був прийнятий 2 Вселенським собором (Константинопольським) в 381. Церква оголошує даний догмат “великою таємницею”, “незбагненною вічною істиною”, що має засвідчити його неземне походження. На вироблення христ. догмату про Т., крім язичницьких […]
(від грецьк. triodion – досл. “трипіснець”) – назва двох богослужбових книг у православ’ї: Т. пісна, яка містить піснеспіви і молитви, присвячені Великому Посту, і Т. кольорова на честь славлення Пасхи і наступних свят річного кола. Сапіга Василь
збережені протягом тривалого часу і передані наступним поколінням реліг. комплекси, які відтворюються і розвиваються в межах їх історичних, етнічних чи державних кордонів. Т.р. широко вкорінені в побут, систему свят, міфологію, тип і спосіб мислення, культуру певного етносу чи спільноти людей. Окремі релігії є традиційними лише для однієї етнічної спільноти чи країни, інші – поширені як […]
течія в богослов’ї, що відстоює консерватизм релігії, захищає звичний процес відтворення сакральної культури, заперечує спроби перегляду релігійних цінностей стосовно оновлюваних умов життя. У християнстві Т.р. відстоює богодухновенність догматів про Трійцю, воскресіння Христа, інших положень, що грунтуються на Святому Письмі та Святому Переказі. Заперечує новації у віровченні і культі, що пропонуються модерністами, а також протистоїть фундаменталістським […]
(лат. traditio – передавання) – елементи реліг.-духовної спадщини, що передаються і зберігаються протягом тривалого часу в діяльності церкви або її окремих інститутів. Є одним із видів реліг.-духовної наступності, що орієнтує як на збереження попередніх надбань, так і на їх відтворення і розвиток. Т.р. проявляється у вигляді усталених стереотипізованих норм поведінки віруючих, формах відзначення реліг. свят, […]
(від лат. traduco – передавати, переводити) – різновид християнсько-богосл. вчення про душу людини. Згідно з Т., безсмертна душа створена Богом під час створіння першої людини – Адама і надалі передається від батьків дітям при зачатті. Такі погляди відстоювали Тертулліан (бл.160 – після 220), Мартин Лютер (1483-1546) та деякі інші богослови. Філоненко Микола
техніка глибокого розслаблення та відпочинку, що знімає стрес та поліпшує фізичне і психічне здоров”я людини. Створена в срд. 60-х років індійським вчителем та гуру Махаріши Махеш Йоги спеціально для умов напруженого міського життя. Техніка Т.М. базується на багаторазовому повторенні індивідуально визначеної мантри. Савіна Ірина
(від лат. transcendere – переступати) – поняття філософії Канта, застосоване ним для позначення всього того, що лежить за межами людських буття, свідомості й пізнання й перевищує їх. В богослов”ї поняття Т. вживається для позначення сфери потустороннього, іноприродного, зовнішнього світові релігії. Ця сфера перебуває поза межами досвідного знання людини і вважається недоступною для неї. В змістовному […]
(від лат. transcendere – переступати) – філос. термін для позначення переходу із сфери можливостей людського досвіду в сферу, що знаходиться поза межами осягнення останнього. В контексті христ. екзистенціалізму Т. мислиться переважно як перехід від чистого буття світу до самобуття, або самості. Сарапін Олександр.
(від лат. transcensus – досл. “вихід за межі”) – філос. термін для позначення виходу за межі реальностей феноменального світу. Відповідно Т. в реліг.-філос. концепціях, зокрема у Б.Вишеславцева вживається в значенні виходу за умовності світу явищ, за які слугують простір, час, причинність, необхідність, смертність тощо. Сарапін Олександр.
(від нім. Trauer – сум, скорбота) – форма зовнішнього вираження скорботи за померлими або у випадку якогось суспільного, загальнонаціонального лиха, у траурних звичаях – носінні одягу особливого кольору, оплакуваннях, самокатуваннях, обрізанні волосся тощо. Траурні звичаї сягають своїм корінням у первісні вірування: анімізм, культ предків тощо. Сапіга Василь
існував на місці літописного Зарубинського монастиря (поблизу сучасного с.Трахтемирів на Черкащині). Зацікавлені у військовій підтримці Запорізької Січі, польські власті передали у 16 ст. монастир козакам. Тут був “шпиталь” для перестарілих, поранених запорожців, пізніше зберігалися козацькі клейноди, скарбниця, зброя тощо. Монастир був притулком для учасників народних повстань. В ході придушення Річчю Посполитою повстання 1662-1665 Т.Х.М. зруйновано. […]
релігійний обряд, здійснюваний священнослужителями на прохання віруючих. Т., якій приписується таємнича благодатна сила, включає в себе молитви і ритуальні дії, які чиняться у певному порядку. До Т. відносяться чини літургії, таїнств, поховань, а також спеціальні відправи на різні випадки (напр., молебни на випадок посухи тощо). Філоненко Микола
богослужбова книга у православ’ї, яка містить молитви до всіх треб і виклад порядку їх здійснення. Філоненко Микола
один з основних церковно-богослужбових творів Українського православ”я. Виданий 1646 у друкарні Києво-Печерської Лаври стараннями і за редакцією київського митрополита Петра Могили. Т.П.М. відіграв важливу роль у зміцненні православної віри в Україні. Написаний церковно-слов’янською мовою, почасти українською тогочасною мовою. Має два варіанти: перший – звичайний – для парафіяльних священиків, другий – для монастирів (налічує цей повний […]
(1865-1923) – нім. теолог і філософ, представник есхатологічної теології. Християнство, на думку Т. має виконувати в суспільстві інтегруючу функцію, а “спокутна жертва Христа” – вселяти “надію”, що уже в земному житті людина здатна “передбачити і пережити своє повноцінне існування”. Ідеї Т. мають значний вплив на представників ліберального християнства, особливо в Німеччині і ФранціЇ. Любчик Володимир
орган, який, згідно з деякими езотеричними еволюційними схемами, знаходився між бровами і дозволяв людині безпосередньо бачити духовне царство. За певними науковими гіпотезами, рудиментом Т.О. вважається шишковидна залоза. У йозі Т.о. активізується шляхом концентрації і візуалізації. Савіна Ірина
спроба обгрунтувати значення Москви як всесвітнього політичного і церковного центру. Згідно Т.Р.к., Москва і Російське царство є історичними спадкоємцями Римської та Візантійської імперій і після падіння Константинополя у 1453 стають духовним центром православного світу. Т.Р.к. почала складатися наприкінці 15 ст., але вперше обгрунтована старцем Трьохсвятительського псковського Елєазарового монастиря Філофеєм у посланнях до московського великого князя […]