Релігійна духовність українця

це сукупність загальних рис вияву його релігійності. Вона не ідентифікується з якоюсь конфесійною належністю і вираженістю. Ця релігійність насамперед виявляється в якійсь підсвідомій впевненості в існуванні чогось надприродного, абсолютного, в Божій всеприсутності. Вона є кордоцентричною, оскільки пов’язана перш за все з емоційно-чуттєвим сприйняттям світу, виступає як форма емоційного ставлення людини до дійсності і божества. Як інтроверсну націю, українців характеризує перенесення релігійності у сферу індивідуальної, внутрішньої набожності. Українці завжди були селянською нацією, що пов’язувало їх постійно з природою. Зумовлені природними стихіями труднощі землеробської долі і водночас захоплення красотами природи, її довершеністю і гармонією формували впевненість в наявності творця, розвивали таку релігійність, в основі якої лежали прагнення запезпечити господарчу вдачу. Тісно пов’язана з господарчим роком селянина і його життєвим циклом обрядовість в комплексі з тими уявленнями і віруваннями, які її супроводжують, може слугувати джерелом знань про особливості релігійності українця. Поєднання широкого спектру загалом несвободної господарчої діяльності, різноманіття в цілому невільних суспільних зв’язків українця з багатим світом його фантазії спричинило його високу забобонність. Виявом останньої є віра українця в якісь магічні сили, чародійство, різні прикмети тощо. Спроби окреслити загальні особливості Р.д.у. виводять нас ще на такі її риси, як своєрідний пантеїзм, наявність своєї Трійці (Ісус Христос, Божа Мати і Святий Миколай), дотримання “натуральних форм” в описанні і сприйнятті Божих іпостасей, святих, двоєвірність, несприйняття ортодоксії релігії, свободі релігійного мислення, вшануванні Біблії як святині при, власне, незнанні її змісту, обрядовірстві, пошані до священства, нехтуванні проповідуваним християнством аскетизмом, підході до сім’ї як Богом санкційованої святощі тощо. Колодний Анатолій