Релігійність

одне з важливих понять соціології релігії, що характеризує якісну і кількісну визначеність (ступінь, рівень, характер) суб’єктивного засвоєння реліг. ідей, цінностей, норм та їхній вплив на поведінку, життєдіяльність віруючих, реліг. спільноти. Р. можна розглядати як ціннісно-життєву орієнтацію, суб’єктивну якість свідомсті індивіда, його внутрішню здатність до реалізації реліг. установок. Р. – це операційно інтерпретоване поняття, його сутність розкривається через визначення ступення, рівня, характеру релігійності. Ступінь Р. характеризує рівень засвоєння індивідом, групою реліг. ідей, норм, цінностей, тобто рівень інтенсивності реліг. ознак. Рівень Р. – поняття, яке відображає певну величину екстенсивності поширення релігії (реліг. ознак) серед населення (села, міста, регіону, країни), соціально-демографічних груп (робітників, селян, інтелігенції, жінок, молоді і т.ін.). Характер Р. – показник, що дає можливість визначити якісні особливості, певні відмінності та специфіку Р. серед віруючих – прихильників різних конфесій, а також окремих регіонів. Соціологічне визначення ступення, рівня, характеру Р., уможливлює класифікацію віруючих, їх типологізацію за ознаками Р., а також – стану, динаміки Р. в тому чи іншому населеному пункті, соціально-демоографічній групі. Р. в соціології реліг. поділяють на два види: церковну й позацерковну. Церковна Р. постає як результат інституційно орієнтваних приписів реліг. соціалізації. Позацерковна Р. – це підсумок власних шукань індивіда, його реліг. самовизначення, засвоєння реліг. цінностей. Р. – сакрально-світоглядна характеристика особистості чи груп відображається через систему кількісних і якісних показників, одержаних в результаті соціологічних досліджень. Ці показники в своїй сукупності є критеріями Р. Бабій Михайло