Релігійно-національне відродження

взаємопов’язаний і взаємозумовлений процес відновлення релігійного і національного життя у різних його проявах і формах. Зв’язок конфесійних і етнічних елементів властивий багатьом народам, у т. ч. й українському. Роль релігії, церкви у розвитку етнонаціональних процесів в Україні у різні історичні періоди була неоднаковою: національно орієнтовані релігійні організації, духовенство, віруючі сприяли становленню, розвитку та збереженню українського етносу, а антинаціонально – перешкоджали йому. В історії України національне і релігійне відродження, як правило, співпадали у часі, взаємодоповнювали один одного. Національне піднесення постійно супроводжувалось релігійним ренесансом, спробами творення власних незалежних церковних структур, активною українізацією релігійно-церковної сфери. р.-н. в. спирається на традиції попередніх поколінь, але не зводиться лише до реанімації старих форм національного і релігійного життя. Воно передбачає відновлення тільки позитивного впливу конфесійних чинників на національну культуру, мову, народні звичаї, обряди. Стихійність Р.-н. в. може мати побічні негативні прояви: надмірну заполітизованість національної і релігійної сфер, спалахи міжконфесійної і міжнаціональної нетерпимості, появу релігійних організацій, діяльність яких шкодить інтересам суспільства, здоров’ю громадян тощо. Важливою умовою релігійно-національного відродження є зростання уваги до нього з боку державних органів, політичних, громадських організацій. Шуба Олексій