Самарський Миколаївський монастир

заснована в 1576 двома монахами-самітниками на утвореному рікою Самарою та її рукавом Самарчиком острові обитель, що з часом стала запоріжською святинею. В 1602 настоятелем С.М.м. став ієромонах Межигірського монастиря Паїсій, який домагався від Константина. патріарха для обителі ставропігії. Він влаштував у монастирі спільну для всіх трапезу, ввів чернечий статут в богослужіння. Для козаків С.М.м. вважався “раєм Божим на Землі”, “істино новим Єрусалимом”. В 17 ст. монастир не раз був пограбований і зруйнований поляками та їх союзниками. В 1711 після Прутського миру, С.М.м. дістався туркам, був пограбований, приведений до стану запустіння. В 1720 обитель перейшла під юрисдикцію Московського православ’я. Запоріжські козаки знову підняли велич своєї святині. Було збудовано Троїцький храм, відремонтовано церкви, підземні ходи тощо. В С.М.м. вводиться афонський статут, зросла кількість братії, відкриті школи і лікарня. В срд. 18 ст. С.М.м. став центром всієї північн. окраїни запоорізьких вольниць. Після ліквідації в 1775 Запорізької Січі С.М.м. продовжував ще декілька років свою діяльність. В 1780 його приписали до Києво-Межигірського монастиря. В 1794 за наказом князя Потьомкіна у К.М.м. були відібрані селяни, скорочені земельні угіддя. Подальша історія К.М.м. нагадує долю інших монастирів царської Росії. В 30-х рр. 20 ст. монастир був закритий. Колодний Анатолій