спосіб об’явлення священного, місце єднання з потойбічним світом, яке стає сакральним у зв’язку з появою тут духів чи богів. Сюди ж відносяться місця природнього чи соціального значення для суспільства: джерела, дерева, скелі, гори. В релігійній уяві гори посідали особливе значення, оскільки розглядались як шлях до небесного царства. В деяких релігіях Р.п. сприймається як місце регулярного об’явлення Бога, місце зустрічі людини і Бога, неба і землі, центр Всесвіту. Поступово такі місця стають “місцем Бога на землі”, храмом. В архаїчних релігіях Р.п. сприймається як священне місце, де живе людина, спроможна вступати в контакт з потойбічним світом (напр. будинок шамана). Поступово це перетворюється на усталені форми: церква, синагога, мечеть, які будуються з фіксованою просторовою орієнтацією. Загальні плани будівель визначають символіку сакрального. Так, бані у Сх. Християнстві символізують небо, олтар на сході – Христа, зображення над західньою брамою – Остаточний Суд, міхраб у мечеті символізує Мекку. Релігійний простір забезпечує структуру, де певним чином створюється відповідність між людиною та Богом. Бичко Богдан, НЧ
No Comment
You can post first response comment.