Спільність етноконфесійна

досить стійке автономне утворення, яке з’являється в результаті тісного переплетіння і синтезу певного етносу або його частини з конкретним віросповіданням. Витоки етноконфесійних утворень пов’язані з довготривалим існуванням релігій на грунті різних історичних типів спільностей людей, починаючи від первісних племен і закінчуючи сeчасними розвинутими націями. Формування зв’язків між ними переростають в етноконфесійні спільності, які є наслідком взаємодії певної релігії з елементами етносу. В С.е. етнічні елементи конфесіоналізуються, а релігія, особливо її культ, набуває етнічного забарвлення. С.е. найчастіше утворюється у середовищі емігрантів певного етносу, які об’єднуються навколо “своєї” релігії, церкви, що виступають своєрідним засобом етнічної консолідації і перешкодою на шляху асиміляції людей, які потрапили у відмінне етнічне, мовне, культурне, релігійне середовище. Під впливом етнічних і релігійних традицій у спільності етноконфесійній складається відносно замкнутий тип її життєдіяльності, специфічні риси побуту. Для етноконфесійних утворень характерна висока ступінь ізоляції від інших етносів і релігій, яка підтримується забороною міжнаціональних і міжконфесійних шлюбів, ревнивим захистом своєї етнічної винятковості та істинності власної віри. У С.е. релігія виконує консолідуючу роль щодо етносу і вважається однією із істотних етнічних ознак. Повне або часткове співпадіння етнічних і конфесійних меж створює видимість тотожності національної і релігійної належності. Еволюція С.е. відбувається під впливом економічних і політичних факторів, а також національних і конфесійних процесів. Шуба Олексій