Теологія діалектична

одна з течій протестант. теології, що склалася в 20-30-х рр. 20 ст. за ініціативою німецького теолога К.Барта (1886-1968), який висловився за оновлення первісної реформатор. теології в дусі ортодоксального вчення Лютера і Кальвіна, проти будь-якого раціональн. обгрунтування реліг. віри. Т.д. відобразила реакцію ділових кіл на соціальний оптимізм і радикальний модернізм лібер. теології. Теоретич. основою Т.д. є вчення К’єркєгора і нім. tкзистенціалізму (Ф.Гогартен, Р.Бультман, Е.Бруннер, П.Тілліх, Р.Нібур). Оскільки теоретики течії розглядають людське життя як вузол постійних суперечностей, діалектика розв”язання яких полягає у виборі за принципом “або-або”, то це й стало підставою для назви “Т.д.”. Трагізм людського буття, виражений в усвідомленні абсурдності світу, безглздості життя, за представниками Т.д. корениться в нездоланому протиріччі між Богом і недовершеною гріховною людиною. Звідси – ще одна назва течії – теологія кризи. Людина не може осягнути Бога ні почуттями, ні розумом, але вона може прилучитися до нього, згідно вчення Т.д., лише шляхом віри в істинний надрозумний зміст євангельського одкровення, через ту благодать, яка дає можливість їй відкрити Бога у власній душі. В рамках Т.д. з”єднались різні соціально-філософські концепції, тому у її послідовників відсутня єдність із загальнофілософських питаннь. Течія поширена в Німеччині, Швейцарії, США, з 40-60-х рр. Т.д. перетворилася переважно на академічне явище. Филипович Людмила