Канонізація

(від лат. canonisatio – узаконюю) – особливий акт церк. влади, за яким померлий подвижник віри і благочестя вшановується як святий. Певний порядок К. у христ. складається з 10 ст., хоча вшанування святих починається з моменту становлення христ. культу. К. передбачає відповідність кандидата певним ивмогам. У катол. це: належність до церкви, вік розуміння добра і зла, святе життя, прояви чудес, смерть кандидата. Правосл. церкви не мають єдиних вимог, але необхідним є святість життя, чудеса (прижиттєві чи після смерті), знайдення мощів. В катол. К. має чітку схему здійснення: 1-й етап -беатифікація, 2-й – власне канонізація. Проте папа може і своєю вказівкою проголосити блаженство чи святість. У правосл. розрізняють 3 види К.: місцева у вузькому трактуванні (в межах приходу чи монастиря), місцева у широкому трактуванні (в межах єпархії), загальноцерковна. Механізм К. у правосл. не розроблений і здійснюється відповідно традицій кожної церкви. Акт К. має і суспільне значення, вказує на авторитет церкви. Свій Місяцеслов – закономірний атрибут правосл. церков і зокрема, наявність канону українських і тих, що просіяли в Укр. святих – одна з важливих особистостей Українського правосл. Першими укр. христ. святими стали канонізовані у 1021 як мукотерпці Борис і Гліб. Саган Олександр