Давньоукраїнська релігія

вірування і культи слов’янських племен, що мешкали в основному в межах сучасної України, та політеїстичні вірування формованого українського етносу. Праісторією Д.р. є так зване поганське язичництво (від лат. pagus – село), яке виводить свої витоки ще з глибин індоєвропейської культури і в східнослов’янській та ранньоукраїнській міфології представлене образами добрих і злих духів – упирів, берегинь, русалок, домових, водяних, лісовиків, рожаниць тощо. Пізніше уявлення про них позначилися на змісті образів богів. Таким був, зокрема, Род, що поєднував у собі орудну і деміургічну функцію, притаманну лише богам, – видавався заступником урожайності і плідності худоби, а водночас був і творцем життя. У Д.р. пантеон богів склався задоовго до княжої доби, і на той час головним персонажем у ньому був Сварог – бог неба і вогню, який утримував риси й “культрного героя” і дарував людям ковальське ремесло (аналог грецького Гефеста). Ім’я його сина Дажбога походить від давньоукраїнського “дажь” – він був богом сонця й подавачем живильних променів, творцем життєвої сили. З часом, особливо серед Володимирових богів, чільне місце обіймає Перун – бог вогню і воїнства, хоча в свідомості простолюду не менш поважаними залишаються Велес, Мокоша та ін. боги. У християнські часи риси богів Д.р. були перенесені на православних святих – Кузьму, Дем’яна, Іллю-пророка, Параскеву-П’ятницю тощо. Для Д.р. є характерними розвинуті символічне мислення і форми культової діяльності. Лобовик Борис