Сварог

(ймовірно від санскр. svar, svarga – небо, сонце, сонячне світло) – бог небесного вогню у стародавн. слов’ян початку залізнго віку (1 тис. до н.е.). У давньоукр. міфології в його образі присутні і риси “культурних героїв”: він видавався винахідником плуга й жорен, навчителем людей молоти зерно й пекти хліб, був покровителем ковальської справи і ковалів. В останньому відношенні С. аналогічний давньгрецькому Гефесту. С. вважають також опікуном шлюбу та родинного щастя, з його іменем пов’язують боротьбу за моногамну сім’ю. С. був умираючим і воскресаючим богом: у людському образі він гине у вогні, запальному Змієм, і воскресає як триєдиний бог Неба-Світу-Сонця. Першобог Вирію, українськ. Олімпу, С. уявлявся батьком дітей-богів Сварожичів, які його іменем правили світом (як-от Дажбог). Лише в 10 ст. поступився місцем Перуну. З прийняттям християнства Сварогове опікунство вогнем і залізом перейшло на правосл. святих Кузьму і Дем’яна. Лобовик Борис