Демонізм

форма давніх вірувань, що полягала в уявленнях про існування надприродних істот – демонів як безплотних сутностей. За терміном “демон” в індоєвропейських мовах закріплено поняття “дух” незалежно від ступеню його абстрактності чи мови про добрих або злих духів. Д. і є вірою в духів, яка складається в умовах розвинутого первісно- общинного суспільства, а своїми коренями сягає найдавніших вірувань – анімізму, фетишизму, тотемізму. Д. – суперечливий продукт успіхів і обмеженності виробничої діяльності людини, її мислення і фантазії. Згідно з Д. уявленнями, душі людей і тварин є духами; духами ж кишать гаї, водойми, гори. Душі-духи можуть вільно залишити тіло, вселятися в іншу особу чи тварину, палицю тощо і тоді ці останні перевтілюються в людину; процес може відбуватися й навпаки: душа палиці, вселяючись в раджу, робить його палицею і т.п. Духи орудють більш широкими сферами довкілля, ніж їхні “чуттєво-надчуттєві” попередники: один і той же дух завідує приплодом овець, ростом трав, випадінням дощу тощо. Тепер надприродні родинні зв’язки людини зі своїми тотемами уявляються не прямими й безпосередніми, а опосередкованими надчуттєвою спорідненістю їх із спільним для людей і тварин духовним родоначальником. Дійсність остаточно роздвоюється на два світи – видимий, нижчий і надприродний, невидимий. Залежність людини від останнього все більше зростає. Пізніше Д. вірування послужили первісним матеріалом для вироблення образів духів-богів. Демони відомі у міфології багатьох народів: у стародавніх римлян це були генії – покровителі роду й місцевості, у давньоукраїнській міфології – мавки, дідьки, домовики, лісовики, диви тощо. Лобовик Борис