Дуалізм релігійний

(від лат. dualis – подвійний) – протиставлення в різних реліг. вченнях світу надприродного, потойбічного, трансцендентного, невидимого природним, натуральним, видимим, чуттєвосприйманим об’єктам, процесам і явищам. До невидимого світу богословське вчення відносить різних безплотних духів – ангелів, серафимів, херувимів, а також самого Бога, коли він розглядається як духовна першосутність. Видимий світ – це оселя тварин та людей, вся “мертва матерія”. Д.р. характерний в основному для монотеїстич. релігій. В них Бог протиставляється всьому земному, в т.ч. й людині, як вища безтілесна сутність, що творить світ з нічого й керує ним. Якщо Бог вічний, то всі земні об’єкти минущі й скінченні, якщо Бог – це могутній творець, то світ – всього лише продукт його творчої діяльності, якщо Бог є зосередженням мудрості, добродійності, то людина – слабким створінням. Це протиставлення лежить в основі християн т.зв. негативного (апофатичного) богослов’я. Згідно нього, Бог є непізнаваний, а його характеристики можуть бути лише заперечними щодо присутності в ньому земних і людських властивостей. Д.р. проявляється також у визнанні існування поруч з Богом інших надприродних істот, що втілюють сили зла. Так, у християнстві Богу постійно протистоїть диявол (сатана) як носій зла. В релігії дуалізм проявляється також у визнанні існування надприродних істот з властивостями і рисами протилежними – духів і богів, добра і зла. Спробою подолання такого дуалізму було виникнення монотеїстичних релігій. Але навіть в тих релігіях, де єдиний Бог нібито знімає цю суперечність, сліди дуалізму збереглися у вигляді протилежності Бога якимсь нижчим духам (напр., нечистій силі в християнстві). Двома субстанціями – грішною, смертною плоттю і безсмертною душею – богослови наділяють також і людину. Колодний Анатолій