(від лат. dualis – подвійний) – 1) філос. вчення про наявність і рівноцінність двох первоначал світу – духа і матерії. Різновидами онтологічного і гносеологічного Д. позначена творчість Х.Вольфа, Р.Декарта, Д.Локка, Д.Юма, І.Канта. 2) В релігійній свідомості – протипоставлення надприродного і чуттєво сприйманого, божественного і тварного. У християнстві т.зв. апофатичне богослов’я виходить з відсутності у Бога будь-яких земних рис, а тому дотримується ідеї незбагненності його; катафатичне богослов’я хоча й наділяє Бога деякими людськими й природними рисами (він – всюдисущий, всемогутній, всеблагий, всевідаючий тощо), але вони настільки абсолютизовані, що не усувають розриву між земним і горнім. Таке протипоставлення криє тенденцію до втрати віри у сенс релігійного виповнення, що й спонукало християнську думку до вироблення ідеї посередника між Богом і людьми – Боголюдини. Лобовик Борис
"
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
І
Й
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
No Comment
You can post first response comment.