(від лат. dualis – подвійний) – 1) філос. вчення про наявність і рівноцінність двох первоначал світу – духа і матерії. Різновидами онтологічного і гносеологічного Д. позначена творчість Х.Вольфа, Р.Декарта, Д.Локка, Д.Юма, І.Канта. 2) В релігійній свідомості – протипоставлення надприродного і чуттєво сприйманого, божественного і тварного. У християнстві т.зв. апофатичне богослов’я виходить з відсутності у Бога будь-яких земних рис, а тому дотримується ідеї незбагненності його; катафатичне богослов’я хоча й наділяє Бога деякими людськими й природними рисами (він – всюдисущий, всемогутній, всеблагий, всевідаючий тощо), але вони настільки абсолютизовані, що не усувають розриву між земним і горнім. Таке протипоставлення криє тенденцію до втрати віри у сенс релігійного виповнення, що й спонукало християнську думку до вироблення ідеї посередника між Богом і людьми – Боголюдини. Лобовик Борис

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

You may also like

РЕЛІГІЙНІ ІДЕНТИЧНОСТІ В ЇХ СУТНОСТІ І КОНФЕСІЙНИХ ВИЯВАХ: український контекст
РЕЛІГІЙНІ ІДЕНТИЧНОСТІ В ЇХ СУТНОСТІ І КОНФЕСІЙНИХ ВИЯВАХ: український контекст
0

ВСТУП (Л. Филипович) Частина 1. РЕЛІГІЙНА ІДЕНТИЧНІСТЬ В ЇЇ РЕЛІГІЄЗНАВЧОМУ ОСМИСЛЕННІ Розділ перший. РЕЛІГІЙНА ТА КОНФЕСІЙНА ІДЕНТИЧНОСТІ: СПІВВІДНОШЕННЯ ...
Read More

No Comment

You can post first response comment.

Leave A Comment

Please enter your name. Please enter an valid email address. Please enter a message.

Дякуємо!

Тепер редактори знають.