богослужбовий збірник для церковних читців і півчих. Вміщує псалми, молитви, піснеспіви та ін. тексти для щоденних богослужінь (крім текстів літургії, вміщених у служебнику), в тому числі церковних служб, які називають “часами”. Філоненко Микола
поширена в ряді релігій (правосл., католиц., будд. та ін.) форма реалізації ідеалу праведного життя, що передбачає зречення миру і аскетизм. Прийняття чернецтва відбувається через чин постриження в ченці. Чернечий спосіб життя у христ. почав складатися в 3-4 ст. серед прихильників І.Христа в Єгипті, звідки поширився на Палестину, Сірію, Грецію, Болгарію, Візантію. Розрізняють Ч. усамітнене і […]
(від грецьк. monachos – самітний, відлюдний) – особливо ревний прихильник праведного життя в христ., буддизмі та деяких ін. релігіях, який з метою особистого спасіння добровільно пориває з миром, бере обітниці нестяжання, безшлюбності, послуху. Реалізуючи аскетичний ідеал, Ч. може проживати усамітнено (анахоретство, скитство) або в чернечій громаді, організованій за певним статутом (див. Монастир). Ступені для Ч.: […]
система моральних уявлень, почуттів і відповідної поведінки, головною особливістю яких є зобов’язуючий зв’язок з догматами християнського віровчення. Відзначаються відносною сталістю, зберігаючи свою силу в кожному новому поколінні віруючих. Ч.х. є набуті й подаровані. Перші – це звички, що вкоренилися постійним дотриманням християнських помислів (розсудливість, справедливість, мужність, помірність та ін.), другі – безпосередньо випливають з благодаті […]
рел.секта, що виникла в срд. 15 ст. після поразки таборитів і всього гусит руху. З часом Ч.б. об’єдналися в церк. орг-ю, незалежну від Риму. Складаючись із селян та міських низів, вони заперечували феод. уявлення про становий поділ суспільства, закликали до поновлення ранньохрист. громад та непротивлення насильству, відкидали катол. обрядовість, облачення, шанування святих, мощі, індульгенції тощо. […]
(1864-1938(?)) – український політичний і церковний діяч, професор. Закінчив Київську духовну академію, кандидат богослов”я.У 1917 – член Центральної Ради. З 1918 – перший голова уряду УНР. З 1920 – на викладацькій роботі. В 1921 обрано членом керівного органу УАПЦ. Був благовісником Церкви, головою II Всеукраїнського собору 1927. В 1929 заарештований в справі СВУ і засуджений […]
(1894-1877) – видатний український філософ, творча діяльність якого пройшла в еміграції (Чехія, Німеччина, США). Спеціальних релігієзнавчих праць у Ч. немає, але вивчення слов’ян. філософії і літератури від самих початків їх у нього йшло в поєднанні з дослідженням історії релігії, особливо духовних течій православ’я і взаємин східного та західного християнства. Ч. звертається до аналізу німецького містицизму […]
об’єднана в ім’я Бога і нації і під небесним покровительством першого Київського Митрополита Іларіона корпорація україн.ортодокс. інтелігенції. Заснований за безпосередньої участі митрополита Володимира (Романюка) Ч.с.І. мав на меті всебічне духовно-моральне виховання, богословський і гуманітарний вишкіл молоді із середовища української інтелігенції, підготовку її для здійснення організованого сприяння всебічним формотворчим зусиллям Україн.Православн.Церкви Київ.Патріархату. Виховання це здійснюється на […]
(від лат. purgaturium) – так в катол. віровченні названо проміжне місце між раєм і пеклом, де душі померлих, які не одержали прощення за час земного життя, але не обтяжені якимись смертельними гріхами, угорять в очищувальному вогні. Якщо одні катол. теологи вогонь Ч. витлумачують як символ і сприймають його як муки совісті і каяття, то інші […]
стан особистості, яка впевнена в істинності обраної віри й живе відповідно зі своїми переконаннями. Ч.в. набирає різних форм – від особистністних до колективних (церковних, сектантських); від таємничого вірування до публічного проповідування своїх поглядів. Ч.в. – досить високий рівень розвитку релігійного світосприймання, предметом якого може бути не лише трансцендентне, але й будь-які ідеальні побудови. Ч.в. має […]
аспект магії, зокрема чорної, шкідливої. Бере витоки в архаїчному суспільстві й поширюється в Стародавньому світі: збереглися папіруси з шкідницькими заклинаннями; в культурному шарі римських міст 4 ст. до н.е. знайдено “шкідливі таблички”, що вміщували магічні формули, за допомогою яких на ворогів насилалися хвороби, німота і навіть смерть. В Середні віки звинувачення в Ч. було підставою […]
образ народної демонології, що уособлює негативні, ворожі сили людини. Образ Ч. дохристиянського походження, але зазнав сильного впливу християнських уявлень про диявола. Постає одночасно зооморфною і антропоморфною істотою. Звірину природу видають вовна, ріжки, рило, ратиці, хвіст. Перебування Ч. асоціюється з млином, руїнами, болотами, перехрестями доріг. Постійним місцем перебування вважається пекло. Може перекидатись на тварин (найчастіше чорного […]
намистини (дерев’яні, скляні, кістяні, янтарні тощо), нанизані на шнурівку або з’єднані одна з одною гачками; призначені для відрахування молитов і поклонів. правосл. користуються лише ченці і черниці. Запроваджені в 4 ст. засновником одного з перших християнських монастирів Пахомієм Великим для неграмотних ченців. Колектив Релігієзнавчого Словника
незвичайне явище або подія, яка вражає уяву, не може бути пояснена в світлі відомих законів природи, єства і тому сприймається як їх порушення. В реліг. світорозумінні Ч. – результат втручання надприродних сил у перебіг природних і суспільних процесів. При цьому чудесам приписується особливе значення в житті й долі людства, народів і окремих людей; в цьому […]
іуд. свято на честь дарування Богом євр. народу Тори. Попередником Ш. було аграрне “свято жнив”. У Біблії згадується “свято жнив” (Вих 23.16), “день перших плодів” (Чис 28.26). Ш. відзначається 6 сивана, на 50-й день після першого дня Пасхи (звідси укр. назва “п’ятидесятниця”). Оскільки, як стверджує Талмуд, 6 сивана Бог дав Мойсею заповіді на Синаї, то […]
в мусульманській міфології: сатана, біс (див. Ібліс); категорія невіруючих в Аллаха духів-джинів, що підпорядковані Іблісу. Лубський Володимир
(санскр. досл. “мудрець (з племені) Шак’я”) – він же Будда, він же Сіддхартха Гаутама. З тчк. зору будд. міфології, він був останнім земним буддою, який проповідував дхарму. Ш. як засновник буддизму – реальна історична особа, яка жила в Півн. Індії. Є деякі розбіжності в датах його життя і смерті (560-480, 566-476, 563-473 до н.е.). В […]