1. Давньо-іранський бог небесного світу і Сонця, чистоти й правди. У ведичний період М. вшановувався і в давн. Індії. Спочатку в давн. Ірані його зображали двополим, потім – богинею, яку Геродот співставляв з греч. Афродитою. Пізніше М. став чоловічим божеством. В зороастризмі і в маздеїзмі М. відігравав другорядну роль. В Зенд-Авесті він подається як один […]
релігія, яка виникла в останні роки І ст. до н.е. в Ірані й поширилася по території Римської імперії і Передн. Азії. М. пов’язаний з поклонінням богу Мітрі. В новій релігії функції головного зороастрійського бога Ахурамазди перебрав Мітра. Згідно уявлень його прихильників, він уже був творцем Всесвіту, спасителем, борцем із злим богом Аріманом. Віровчення М. вібрало […]
(від грецьк. mythos – розповідь, переказ) – 1) символічні уявлення людей про світ; 2) витвір наївної віри, колективн. художньо-образного мислення на чуттєвому рівні; 3) оповідання про богів і “культурних героїв”. У класичному М. переплітаються первісн. фетишизм, тотемізм, анімізм і реалістичні знання. Одні вчені ототожнюють М. і релігію, інші протиставляють, треті вважають, що домішок релігії псує […]
фольклорне оповідання про фантастичні, легендарні стосунки людей з богами, героями та демонічними силами. Склалася в надрах формованого українського етносу за часів “літописних племен” і перейшла у спадок наступним поколінням. Відомі М.у.н. власне релігійного змісту, як-от сказання про творення світу Богом та намагання Сатанаїла “приточити” у цій справі своє ім’я до імені господнього; оповідання про те,як […]
напрям у зах. історіографії первісн. християнства (кін. 18 – поч. 20 ст.), який ставив на меті довести, що євангельська розповідь про Христа є міфом. Найвідоміші представники – М.Дюпюї, К.Вольней, Б.Бауер, Дж.М.Робертсон, А.Древс. М.ш. зробила значний внесок у дослідження питання про походження християнства, хоча й не розкрила соц.-економіч. причин його появи. Вона помітно вплинула на подальше […]
(від грецьк. mythos – переказ, logos – слово, вчення) – 1) наука про міфи; 2) система міфів і міфологічна свідомість того чи іншого народу. Важливе місце в М. займали розповіді про виникнення й еволюції світу та його явищ, сонця, місяця, зірок (космогонія), походження тварин, появу людини (антропогенез), міфи про богів і героїв, всесвітній потоп, непорочне […]
душа дівчини, що померла наглою смертю, найчастіше – утоплениці. Образ малодосліджений. Варіант назви “навки” вказує на належність М. до потойбічного світу. У білорусів Полісся й нині існує повір’я, що М. (русалкою) стає будь-яка жінка, що померла на свято Русалій. З М. також тісно пов’язані потерчата – душі мертвонароджених дітей або тих, що померли одразу після […]
(від грецьк. mageia – чаклунство) – віра в можливість впливу на довколишній світ через надприродне – фетишів, духів і т.п. шляхом чаклунського дійства. Сплав релігійної свідомості і дії, перевернутий практично-духовний спосіб оволодіння світом за допомогою закликань, жертвоприношень, обрядів, табу, ритуальних піснеспівів тощо. В цьому відношенні М. – зародкова форма релігійного культу. Виникає в умовах первіснообщинного […]
Могутня Віра – святе письмо вірних РУНВіри (Рідної Української Національної Віри). М.В. – основна праця Л.Силенка, у якій послідовно викладається зміст його віровчення на основі відповідного історіософського аналізу становлення духовності українців. В М.В. Дажбог розглядається як Святий Дух України-Русі, а віра в Дажбога – як рідна і свята, що своїми глибокими історичними традиційними цінностями визначає […]
1) чарівники, чаклуни, астрологи, які володіють за езотеричними уявленнями, надприродними здібностями впливу на людей та явища всесвіту; 2) в давній Персії – жреці зороастризму та деяких інших вірувань. Савіна Ірина
(бл. 570-632) – засновник ісламу, “посланець Аллаха”, головний і останній пророк істинної віри. Дуже мало відомостей про дитячі і юнацькі роки М. Достовірно відомо, що він рано став сиротою і виховував його дядько Абу Таліб, який брав М. в поїздки за торговельними справами у Сірію. В цих поїздках М. познайомився з новим для нього світом […]
релігія населення Мідійської держави (9-6 ст. до н.е.) і давньоперсид. царства Ахеменідів (6-4 ст. до н.е.). Названа за ім’ям верховного бога Мазди. М. багато запозичив від зороастризму. Спільне для них – культ бога добра і неба Ахурамазди, який веде боротьбу із злим богом Анхра-Майнью, культ вогню і численні обряди, а також вшанування книги Авеста (особливо […]
(араб. – досл. “шлях руху”) – релігійно-правнича школа, система в сунітській гілці ісламу. Виникли в 9 ст. Нині є чотири М., які мають окремі кафедри в мекканському святилищі і, крім того, викладаються в мусульманських релігійних університетах. Сунітські М.: ханафітський, шафіїтський, малікитський і ханбалітський. Сучасні сунітські теологи визнають шиїтську школу джафарітів п’ятим мазхабом. Лубський Володимир
(1884-1942) – англ. соціолог, етнограф, антрополог і релігієзнавець польськ. походження, засновник функціональної школи в етнографії. Досліджував первісні реліг. вірування, застосував принципи функціоналізму до аналізу складових частин релігійного комплексу як соціальної цільності. М. розвинув магічну концепцію походження і сутності релігії; вважав, що її основою є емоційні переживання людиною надії і страху, які спонукають її звернутися до […]
виразний прояв духовних шукань в україн. селян. масі, реліг. течія, що в 1890 відмежувалась від баптизму під впливом містичних ідей христовірів та духоборів і поширилася в Київській, Херсонській та Мінській губ. Віддавши перевагу життю за “Духом”, М. виступили з критикою догматизму, авторитаризму, формалізму обрядовості в баптизмі. Проповідували наближення кінця світу, під яким розуміли встановлення земного […]