(давньо-євр. “спасіння Господнє”) – іуд. пророк, вважається автором однієї з бібл. книг. Діяв у 8 ст. до н.е.; за переказом був страчений. Витлумачував поневіряння євреїв як справедливу кару за нечестя; провіщав щасливе майбутнє тим, хто – шанує Бога. Для християн є важливими пророцтва І. про майбутнього Месію. Бібл. критика вважає книгу І. твором принаймі 3-х […]
(від грецьк. hesychia – відчуженість, німотність) – містико-аскетичне вчення, що лежить в основі східнохристиянської, православної чернечої духовності. Після 14 ст. набуло значного поширення серед вітчизняного чернецтва. Його суть: через містичне споглядання у чернечому подвижництві може бути досягнутий вищий ступінь пізнання – споглядання сутності речей, бачення Нествореного світла, Богопізнання. І. заперечує пізнання Бога з допомогою інтелекту. […]
(араб. – покірність, віддання себе Богу) – одна з світових релігій. Виник у 7 ст. в Аравії і багато в чому визначив історію, ідейне і культурне життя значної частини населення Азії, Африки і частково Європи у середні віки, новий і новітній час. Характерною ознакою І. є його роль як соціального і культурного регулятора. В мусульманській […]
переважним регіоном поширення ісламу в Україні є Крим, що пов’язано історично з 1242 роком, коли Крим був завойований татаро-монголами і увійшов до складу Золотої Орди. Оскільки хани Золотої Орди були сунітами, в Криму й набув поширення сунізм як одна з течій ісламу. У 15 ст. у зв’язку з розпадом Золотої Орди в Криму виникло самостійне […]
термін, що вживається в теперішньому часі для означення характеру політичних рухів за повернення до мусульмансько-правових норм у державному житті (напр., рух ісламізації у Пакистані в кінці 70-х років). Лубський Володимир
створений у 1973 в Лондоні координаційний орган діяльності понад 30 ісламських центрів і організацій у 12 країнах Європи. Рада організує конференції з проблем історії ісламу та актуальних політичних питань, має ряд періодичних видань. Лубський Володимир
послідовники однієї з найбільших сект шиїтського ісламу. Виникнення цієї секти було пов’язане з розколом серед шиїтів у срд. 8 ст. Більшість з них визнало сьомим імамом Мусуаль-Казіма (сина Джафара ас-Садика); внаслідок їх стали називати імамітами. Але частина шиїтів визнала нащадком імамата старшого сина Джафара – Ісмаїла, а після його смерті у 762 визнала сьомим імамом […]
збіг, ототожнення людської суб’єктивності, сповненої віри, і суб’єкта втілення цієї віри, яким є Абсолют. Зокрема, в контексті христ. світоспоглядання істиною проголошується Христос (Ін 14.6). І.р. з’являється у формах переживання акту віри, містичного споглядання, інтуїтивного вбачання й навіть у формі парадоксу. В реліг.-філос. і богословських студіях І.р. визнається за данність, за аксіоматичне положення, яке не підлягає […]
в контексті вчення Церкви єднання ними є преподобні Мун та пані Мун. Члени Церкви вважають, що саме вони були обрані Богом на роль нових Адама і Єви після гріхопадіння останніх. У своєму шлюбі і сім’ї цьому подружжю вдалося втілити справжній ідеал Бога, а тому, як І.б. вони відкривають усім людям шлях до шлюбу, завдяки якому […]
реліг. течія в православ’ї, яка виникла в 20-40-х рр.20 ст. на основі неприйняття частиною віруючих нового політич. курсу керівництва Московської Патріархії, що стала на позиції лояльності щодо радян. влади. Генетично та ідеологічно ІПХ близькі Істинно-православній церкві. У віровченні ІПХ головний акцент робить на апокаліптич. ідеях “кінця світу”, “воцаріння антихриста” і “другому пришесті Христа”. Християн. есхатолог. […]
(ІПЦ) – секта, яка виникла в кін. 20-х 20 ст. як безпосередня реакція частини правосл. духовенства на перехід церкви на лояльні позиції щодо радянської влади. Керівний центр ІПЦ, утворений у 1928, оголосив себе спадкоємцем і продовжувачем офіційної церкви дореволюційного періоду, “істинного православ’я”. Він визнав лише тих священиків, які були рукоположені патріархом Тихоном і його послідовником. […]
секта, яка виникла в кін. 20-х 20 ст. як безпосередня реакція частини правосл. духовенства на перехід церкви на лояльні позиції щодо радянської влади. Керівний центр ІПЦ, утворений у 1928, оголосив себе спадкоємцем і продовжувачем офіційної церкви дореволюційного періоду, “істинного православ’я”. Він визнав лише тих священиків, які були рукоположені патріархом Тихоном і його послідовником. Зберігши в […]
онтологічний шар філософії історії релігії як розділу академічного релігієзнавства. Інший шар цього розділу – методологічний, якому належить функція рефлексії щодо дисциплінарного відтворення історії релігії. І.р. має дати раціональне осмислення витоків, сутності й сенсу реального процесу розвитку релігійного феномена. Розглядаючи його еволюцію в загальному соціально-історичному та культуротворчому контексті, вона покликана змістовно осягнути еволюцію власних, іманентних зв’язків […]
розділ світського релігієзнавства, який вивчає витоки і особливості розвитку атеїстичних поглядів. І.а. відображає етапи утвердження реальних поглядів людини на своє місце в світі, розвиток своїх природних здібностей і можливостей. Форми і етапи атеїстичної думки знаходяться в органічному зв”язку з розвитком наукового знання, осягненням людиною дійсного змісту релігійного вчення, її соціальними свободами. Історично першою формою атеїзму […]
релігієзнавча дисципліна, завданням якої є відтворення процесу становлення релігієзнавства як науки, формування його основних принципів і категорій, з”ясування особливостей різних течій релігієзнавчої думки тощо. І.р. сягає давніх часів, коли в Китаї, Індії, Греції почали з”являтися (переважно в богословський формі) окремі знання про релігію. Уже тоді з”являються вільнодумчі форми релігієзнавства. Богословська думка епохи середньовіччя дала плеяду […]
галузь української релігієзнавчої науки, яка вивчає особливості процесу становлення і розвитку в Україні науково-академічних і богословських досліджень релігії, її сутності й багатоманіття функціональних проявів і течій, суперечливої історії. Українське релігієзнавство сягає своїм корінням доби Київської Русі. В творах авторів того часу, зокрема в “Повісті врем”яних літ”, описано процес запровадження християнства в Руси-Україні, розкривається механізм сприйняття […]
1) реальний процес розвитку релігійних вірувань, культових дій та сакральних установлень, їх місце і роль в суспільній життєдіяльності. Формування й становлення специфічного способу практично-духовного входження людини в світ; 2) галузь знання, розділ релігієзнавства, що вивчає походження і розвиток релігії у її власних відношеннях і в загальних соціально-історичних та соціально-культурних зв’язках. Збираючи й опрацьовуючи фактичні дані […]
напрям в богослов. історіографії раннього християнства, що виник в кін.19-поч.20 ст. і ставив перед собою мету обгрунтувати історичність Ісуса Христа. І.ш. увібрала багато положень з традицій Тюбінгенської школи. Представники І.ш. виступають проти положень Міфологічн. школи. Вони зробили багато для текстологіч. розкриття джерел і визначення послідовності написання книг Нового Завіту, зокрема обгрунтування думки, що Євангеліє від […]