реліг.-філос. термін для позначення динамічного духовного принципу, що містить в собі акти й реальності духовних субстанцій. В змістовному відношенні в понятті С.д. збігаються трансцендентний і іманентний моменти вітального процесу. Ідея С.д. є наслідком ідеї єдності світу. Поняття С.д. започатковується у Платона. В його діалозі “Тімей” воно мислиться як рушійна сила світу і як містище всіх елементів останнього. Пізніше ідея С.д. з”являється у стоків у вигляді уявлення про пневму,- своєрідну світову силу, що проникає собою все існуюче. В середньовічних трактатах поняття С.д. ототожнювалось з поняттям Св. Духу. В епоху Відродження ідея С.д. з”являється у Бруно, який розумів її як оживляючий і творящий принцип. В епоху Просвітництва у Гердера поняттям С.д. увінчується розвиток органічного світу. Концептуальної форми ідея С.д. набуває у Шеллінга, який тлумачив її як як принцип, що зв”язує всє різноманіття природи в єдиний всезагальний організм. Сарапін Олександр

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

You may also like

РЕЛІГІЙНІ ІДЕНТИЧНОСТІ В ЇХ СУТНОСТІ І КОНФЕСІЙНИХ ВИЯВАХ: український контекст
РЕЛІГІЙНІ ІДЕНТИЧНОСТІ В ЇХ СУТНОСТІ І КОНФЕСІЙНИХ ВИЯВАХ: український контекст
0

ВСТУП (Л. Филипович) Частина 1. РЕЛІГІЙНА ІДЕНТИЧНІСТЬ В ЇЇ РЕЛІГІЄЗНАВЧОМУ ОСМИСЛЕННІ Розділ перший. РЕЛІГІЙНА ТА КОНФЕСІЙНА ІДЕНТИЧНОСТІ: СПІВВІДНОШЕННЯ ...
Read More

No Comment

You can post first response comment.

Leave A Comment

Please enter your name. Please enter an valid email address. Please enter a message.

Дякуємо!

Тепер редактори знають.