Свобода волі

один з видів свободи взагалі; постає як внутрішня здатність особистості до вільного, усвідомленого вибору, самовизначення в духовній сфері свого буття і відповідальної самореалізації. Саме в площині вибору духовних орієнтирів життєдіяльності людини С.в. є важливим і необхідним фактором розв’язання визначаючої суперечності (вибір між двома чи більше альтернативами) в процесі самовизнання, самореалізації, є їх спонукальним моментом, усуненням невизначеності й надання вибору характеру незворотності. С.в. проявляється лише тому, що індивід самовизначається. Проблема С.в. належить до найскладніших теоретичних проблем філософії, релігієзнавства. В тлумаченні С.в. мають місце дві крайні позиції – детермінізму та індетермінізму. В центрі суперечностей – зумовленість волі: чи здатна людина до вільного самовизначення чи вона детермінована в своєму виборі, діях. Прихильники детермінізму, відстоюючи причинну зумовленість волі, не визнають можливості прояву С.в. (М.Лютер, А.Шопенгаур та ін.). Крайні реліг.-детерміністські варіанти богословських вчень про напередвизначеність, абсолютну залежність людини, її життєвого вибору від волі Бога категорично заперечують С.в. Однак у більшості сучасних (християнських) богословських праць поряд з акцентами на пріоритетності волі Божої, визнається наявність С.в. людини, її здатність вільно вибирати між добром і злом.Індетерміністи відкидають будь-як причинну зумовленість С.в., розглядаючи її як самостійну, автономну систему, що сприяє вільному самовизначенню особистості, як самочинний (спонтанний) у своїх активних проявах фактор. Окремі дослідники переконані, що С.в. визначається головним чином сферою можливого. С.в. тісно пов’язана із свободою совісті й постає як важливий її структурний елемент. Свободу совісті можна трактувати як інтеграційний процес взаємодії вільного вибору, вільної волі, вільної совісті. Бабій Михайло