Талмуд

(від єврейськ. ламейд – вивчення) – усне вчення іудаїзму, поряд із Старим Завітом найбільш авторитетний виклад реліг.-етичн. засад цієї релігії. Створюв. упродовж другої пол. 1 тис. до н.е. – перш. пол. 1 тис. н.е. таннаями. Головн. метод їхньої праці – комент. Тори відповідно до можливих ситуацій в питаннях культу, реліг. догматики, етики, шлюбних взаємин тощо, внаслідок чого формув. обов’язкові норми поведінки. В Т. тісно переплетені дві частини: галаха (“закон”, “спосіб дії” “звичай”) – закони і приписи та аггада (“переказ”, “легенда”) – міфи, історичні перекази. Найбільш рання частина Т. – Мішна (“виклад вчення”), складена і відредагована 210 р. законовчителем Єгудою Ганасі. Мішна має 6 розділів (63 трактати), які регулюють питання, пов’язані із землеробством, проведенням реліг. свят, родинно-шлюбними взаєминами, нормами цивільн. і кримінальн. права, здійсненням пожертв, дотриманням ритуальн. чистоти. Згодом Мішна стає об’єктом подальш. коментування, внаслідок чого створ. Гемара (“закінчення”), яку було приєднано до Мішни. Є два варіанти тексту Т. – Вавілонський та Палестинський (Єрусалимський). Т. – визначна історична, культурна і літературна пом’ятка, важливе джерело з соц.-екон. і політич. Історії Ізраїлю. Єленський Віктор