(від грецьк. theos – бог, dike – справедливість, право; букв. боговиправдання) – релігійно-філософське вчення, яке ставить метою довести, що наявність у світі зла не суперечить уявленню про бога як втілення абсолютного добра. Поняття Т. було введене німецьким філософом Лейбніцем у кн. “Теодіцея” (1710). Світ, за Лейбніцем, є “досконале творіння”, бо створений досконалим богом, а зло – неминучий супутник і умова добра, необхідна для блага людини. Т. входить до теологічних систем усіх розвинутих релігій та ряду філос. вчень, де зло розглядається як допущений богом засіб напоумлення грішників або випробування для людей з метою зміцнення їх реліг. віри. Концепцію Т. розвивав відомий російський філософ В.С.Солов’йов (1853-1900), у якого вона набула форми агатодіцеї (виправдання добра). Сучасні варіанти Т., як правило, зв’язані з антроподіцеєю (виправданням людини) й інколи використовуються для виправдання даного народу, етносу та його духовної культури (демоніцея). Філоненко Микола

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

You may also like

РЕЛІГІЙНІ ІДЕНТИЧНОСТІ В ЇХ СУТНОСТІ І КОНФЕСІЙНИХ ВИЯВАХ: український контекст
РЕЛІГІЙНІ ІДЕНТИЧНОСТІ В ЇХ СУТНОСТІ І КОНФЕСІЙНИХ ВИЯВАХ: український контекст
0

ВСТУП (Л. Филипович) Частина 1. РЕЛІГІЙНА ІДЕНТИЧНІСТЬ В ЇЇ РЕЛІГІЄЗНАВЧОМУ ОСМИСЛЕННІ Розділ перший. РЕЛІГІЙНА ТА КОНФЕСІЙНА ІДЕНТИЧНОСТІ: СПІВВІДНОШЕННЯ ...
Read More

No Comment

You can post first response comment.

Leave A Comment

Please enter your name. Please enter an valid email address. Please enter a message.

Дякуємо!

Тепер редактори знають.