Католицизм

(від грецьк. katholikos – загальний, вселенський) – один із основних (поряд з православ’ям і протестантизмом) напрямів у християнстві. К. остаточно сформувався як віровчення і церковна організація після розділення церков у 1054. Має ряд особливостей у віровченні, культі і структурі релігійної організації. Віровчення К. грунтується на Святому Письмі, переказі отців церкви. Право тлумачити Біблію у К. визнається за віронавчальною владою церкви начолі з Римським папою. До джерел віровчення К. належать постанови соборів К. церкви, настанови, повчання, енцикліки римських пап. Одним із найважливіших віросповідних документів є “Сповідання католицької віри”, прийняте Тридентським собором (1545-1563). Нікео-Константинопольський символ віри та постанови перших семи Вселенських соборів К. доповнив у 6 ст. додатком про сходження Св. Духа “і від Сина” (лат. filiogue). Зміцненню К. сприяє вчення про спасіння людини, обтяженої первородним гріхом, при допомозі церкви, яка володіє “запасом (скарбницею) добрих діл” (складається із заслуг Ісуса Христа, Божої Матері та святих). Користуючись “скарбницею добрих діл”, церква, розподіляючи його лишки, може скоротити перебування грішників у чистилищі. Останнє трактується як особливе місце (стан) де душі померлих очищаються від гріхів, після чого дістають право на переселення в рай. Чільне місце в К. посідає шанування Богородиці: проголошено догмати про непорочне зачаття Діви Марії, вільної від первородного гріха (1854), та тілесне вознесення Богородиці на небо (1950). У зв’язку з цим у К. утворився спеціальний напрям теології – маріологія. К. визнає сім таїнств, однак хрещення в К. здійснюється і через занурення, і через обливання. Миропомазання (по-католицьки конфірмація) проводиться при досягненні 7-12 років і обов’язково єпископом. Під час католицької літургії здійснюється перетворення хліба і вина в тіло і кров Ісуса Христа, тому поза таїнством євхаристії, а значить і поза церквою, спасіння неможливе. У К., крім історично усталених трьох ступенів священства (диякони, пресвітери, єпископи), поставлена особлива група – кардинали. Для всіх церковнослужителів введено обов’язкову безшлюбність – целібат. Папа як глава церкви обирається на спеціальному зібранні колегії кардиналів – конклаві, призначає кардиналів, патріархів, митрополитів, архієпископів і єпископів, які очолюють відповідні підрозділи церкви – дієцезії. Папа є сувереном теократичної держави Ватикан. На І Ватиканському соборі (1869-1870) затверджено догмат про непогрішність папи, коли він виступає з питань віри і моралі. Важливі позиції в К. посідає чернецтво, організоване в ордени, які спеціалізуються у місіонерській діяльності, поєднуючи її з різними формами освітянства, виховання, добродійності. Найбільш впливовими чернечими орденами є домініканці, францисканці і, особливо, “Товариство Ісуса” (єзуїти). К. церква створює також напівчернечі організації мирян – так звані секулярні інститути для євангелізаторської праці в сім’ї, серед різних спільнот. К. – найчисленніший напрям у сучасному христянстві. Регіони найбільшого поширення К. – Італія, Іспанія, Португалія, Франція, Бельгія, Німеччина, Австрія, Польща, Ірландія, Угорщина, Словаччина, Хорватія, Литва, США, країни Латинської Америки. Після ІІ Ватиканського собору (1962-1965) зміцнюються позиції К. в ряді африканських та азіатських країн. Після проголошення незалежності України К. тут швидкими темпами відроджується, набуває стрункого інституційного кшталту, чому великою мірою сприяє встановлення дипломатичних відносин між Україною і Апостольською Столицею. (Див. Римо-католицька церква в Україні). Яроцький Петро