Кумраніти

члени реліг. громади яка існувала на березі Мертвого моря в долині Кумран у 2 ст. до н.е. – 1 ст. н.е. Більшість вчених зараховують К. до руху ессенів. Хоч К. й сповідували іудаїзм, проте вони не визнавали першосвящеників, себе називали “синами світла”, вірячи в те, що сутичка із “синами тьми” приведе їх до перемоги над злом. К. жили замкнутою громадою, яка називалася “Новий завіт”. К. не підтримували ніяких зв’язків з містами із-за “зіпсованості” їх мешканців. В громаді була сувора дисципліна. К. засуджували рабство, ввели спільність майна, сумісну працю, обов’язкове вивчення своїх “священних книг”. Режим життя К. був близьким до монастирського. Засновником громади К. вважався якийсь переслідуваний “нечестивим жрецем” “вчитель праведності”, “наставник мудрості”, прихід якого на Землю К. глибоко вірили. Сюжетне описання життя цього “вчителя” в кумранських книгах і Ісуса Христа в Новому завіті співпадає. До того ж, К. засновника своєї громади називали Христом. Вчення К. відіграло велику роль у формуванні ідеології раннього християнства. Характерно, що як К. називали себе “синами світла”, то так само і християни називаються в новозавітних книгах. Їх поєднує також ідея спільності майна, заперечення шлюбу і сім’ї, ряд обрядів і звичаїв. Проте для раннього християнства не є характерним той дуалізм (боротьба світла й пітьми), який притаманний ідеології К., строга регламентація діяльності своїх членів, що характерне для кумранської общини. У вченні К. відсутні ті догмати (трійці, втілення та ін.), які є основою християн. релігії. К. – це іудейська секта з яскраво вираженою ідеєю винятковості і обраності єврейського народу. Кумранитство скоріше є перехідною сходинкою від іудаїзму до християнства. Колодний Анатолій