Надприродне

в академічному релігієзнавстві категорія, що виражає всезагальне і найбільш істотне в предметах релігійної віри – образах і уявленнях релігійної свідомості. Н. – гносеологічна ознака образів богів, духів, душ тощо, а також сакральних зв’язків і властивостей реальних предметів і явищ. Н. релігійного феномену – категорія підрядна загальнофілософському розумінню надприродного, співвідносного з природним як об’єктивно сущим. Але в релігії Н. є увіруваним і явлюваним в культовій практиці, уособлюваним, наділеним рисами субстанційності та розумінням предмета віри як такого, що справляє визначальний вплив на людину і природу. В категорії Н. виражені значення не лише релігійних образів та уявлень, а й загальні визначеності стихійних буттійних станів людини, що характеризує її і в онтологічному відношенні. Уявлення про Н. виникають і складаються як фантастичне відображення і морально-психологічне виповнення невільних станів людського існування – процесу, за якого ілюзорне і реалістичне можуть бути включені в єдиний план мислительно-фантазійної і практичної діяльності. Відомі три основні історичні типи уявлень про Н.: “чуттєво-надчуттєвий”, демоністичний і теїстичний. Для першого, найдавнішого типу характерні уявлення про зрощеність Н. з тілесним, його індивідуальність, зооморфність, обмеженість сфери впливу та притаманність йому орудної функції (Див. Фетишизм, Тотемізм, Анімізм); для другого – уявлення про безплотність предмета віри – духа, розширення сфер його впливу, можливість його переселення і перевтілення, поява ознак творильності (Див. Демонізм, Демони); для третього – уявлення про надприродне як довершену й абсолютну особу з іманентною їй деміургічною функцією розпорядника і творця природних і суспільних явищ (Див. Бог, Теїзм, Політеїзм, Монотеїзм). Н. в релігії – перевернутий продукт входження людини в світ. Лобовик Борис