(санскр.), дхамма (палі) – надзвичайно важливий термін не лише буддизму, а всієї інд. філософії. Можна виділити 5 груп основних значень терміна Д.: 1) доктрина, вчення; в буддизмі – вчення Будди; 2) правило; правильна поведінка, справедливість, закон; 3) умова, причина; 4) феноменальне; Д. як наслідок; світ – це прояв закону; 5) вища реальність – спалахи психо-фізичної […]
(1859-1952) американський філософ, психолог, педагог, соціолог, релігієзнавець. Засновник чікагської школи прагматизму, яка діста назву “інструменталізм” та “гуманістичний натуралізм”. В галузі соціальної філософії Д. виступав з ліберальних позицій, захищаючи принципи індивідуалізму. Єдиною існуючою реальністю вважав досвід, який ототожнював з життям, включаючи в нього всі явища навколишнього світу і різноманітні стани індивіда. Релігія, за Д., є ідейною […]
(1858-1917) – франц. соціолог, послідовник О.Канта, релігієзнавець. Розглядав суспільство як особливу духовну реальність, що грунтується на загальнозначимих “колективних уявленнях”, різновидом яких і є релігія. Ці уявлення й породжує суспільне середовище. Обов’язковим і основним елементом будь-якої релігії вважав культові обряди тотемізму; вони, на думку Д., стали основою різних релігій. Д. розумів релігії як обожнення суспільства, поклоніння […]
(від лат. evolutio – розгортання) – загальний, постійний процес розвитку релігії від зародження до наших днів, змістом якого є тривала поступова зміна її форм – від давніх простих до сучасних складних. Супроводжується появою нових віросповідних, культових та ін. ознак, які з певними видозмінами переходять від попередніх релігійних форм до наступних. Конкретно проявляється у виникненні нових […]
за віруваннями стародавніх євреїв – казково-прекрасна і багата країна, де існував земний рай – місцеперебування Адама і Єви до їх гріхопадіння, звідки вони були вигнані за непослух Богові. У біблійній книзі Буття (2,8-14) рай описаний у вигляді насадженого Богом едемського саду, зрошуваного великою рікою, яка потім ділилася на 4 річки: Фісон, Гіхон, Хіддекель (Тігр) і […]
(давньо-євр. “допомога”) – іуд. священник срд. 5 ст. до н.е., видатний реліг.-політ. діяч т.зв. “Післяполонного” періоду. Очолював рух за видновлення культу Яхве серед іудеїв, що поверталися з Вавил. полону. Оприлюднив і витлумачив П’ятикнижжя Мойсея. Вірогідно, що саме під керівн. Е. завершилася кодифікація та канонізація П’ятикнижжя з метою зміцнення у Палестині культу Яхве та теокр. влади. […]
(від грецьк. esoterikos – таємний, внутрішній) – феномен культури різних епох, що включає, з одного боку, віру в існування надприродного світу, містичні уявлення про нього, з другого – магічні засоби спілкування з ним, підкорення його своїм інтересам. Е. притаманний як традиційно-доктринальним релігіям, так і позавіросповідним містичним течіям. Іноді Е. розглядається як надзвичайно глибокі позитивні знання […]
(грецьк. exarchos – глава, намісник) – 1) в Старод. Греції – глава жерців, що перебували при храмі; 2) у Візант. Імперії – намісник імператора в області (діоцезі), відвойованій у варварів; 3) у Візантії (до 7 ст.) – правлячий єпископ християнської церкви у діоцезі; 4) в сучасному православ’ї – глава екзархату, а також звання настоятелів деяких […]
(від грецьк. exarchos – глава, намісник) – 1) у Візантії в кінці 6-7 ст.ст. – військово адміністративна одиниця намісництво) на чолі з екзархом, який представляв військову і державну владу; 2) у православ’ї – церковний округ, наділений певною самостійністю у справах управління. Е. очолюється єпископом – патріаршим екзархом, підпорядкованим патріарху. В Україні Е. був утворений на […]
(від грецьк. exegeomai – витлумачую) – тлумачення бібл. текстів. Є з’ясуванням первісного (“тоді і там”) значення того чи іншого тексту, свого роду реконструюванням авторського задуму та його сприйняття сучасниками. Передбачає визначення літературного та історичного контекстів: лексичного та граматичного значень, автентичності перекладу, жанрових рис, а також соціальних та культурно-світоглядних особливостей епохи творення тексту, намірів автора та […]
(від грецьк. exegeomai – витлумачую, пояснюю) – богословська дисципліна, що займається витлумаченням біблійних текстів. Одним з головних її завдань є обгрунтування богонатхненності “Святого Письма” та його абсолютного значення для виховання релігійної віри і моральності. Е. основних христ. конфесій має свої особливості. Так, більшість сучасних католицьких теологів тяжіє до інакомовного осмислення Біблії. Суперечності і різночитання, що […]
(від пізньолат. exsistentia – існування) – релігійний варіант т.зв. філософії існування. Один з найвпливовіших напрямів особистісно орієнтованої сучасної філософії. Сформувався в першій третині 20 ст. в Німеччині, Франції й Росії. Філос. джерелами Е.р. слугували ірраціоналістичні ідеї Паскаля, Унамуно, Достоєвського і Ніцше. Яскравими представниками Е.р. є: К.Ясперс, Г.Марсель, М.Бердяєв, Л.Шестов, М.Бубер, Р.Бультман, Е.Бруннер, Ф.Гогартен. Основним поняттям […]
(від грецьк. та давньо-євр. – “проповідник у церкві”) – одна з повчальних книг Старого Завіту. Найвірогідніше, є відредагованою у 3 ст. до н.е. збіркою висловів ізраїльських мудреців 6-5 ст. до н.е. Головна ідея Е.к., побудованої у формі монологу похилого віком царя Соломона (10 ст. до н.е.), – марнота земного життя, яке саме собою, без тяжіння […]
(від грецьк. ekklesia – зібрання, церква і logos – слово, вчення) – богословське вчення про церкву як містичне “Тіло Христове” (Єф. 1, 23), як духовний організм, життя якого неможливо втиснути у вузькі рамки земного буття. Саме в такому розумінні церква, згідно з християнським світоспогляданням, виконує керівну і спасительну роль в житті віруючих. Існують певні відмінності […]
проблема, що набула у богослов’ї останнім часом значної уваги. Реліг. витлумачення питань взаємовідношення суспільства і природи характеризує містифікація цих відношень і надання їм реліг.-морального смислу. Богослови вважають причинами екокризи втрату людиною богоданних моральн. основ панування над природою. Відчужуючи від себе Бога шляхом самообоження, возвеличення своєї сили, людина цим самим сприяла відчуженню від себе природи. Екологічні […]
(від грецьк. – зміщення, несамовитість) – особливий тимчасовий стан свідомості віруючої людини, що виникає під впливом виконання реліг. обрядів, молитв, участі в колективних ритуалах тощо чи застосування особливих психотехнічних прийомів (самозосередження, медитації). Характеризується відокремленням від зовнішньої дійсності, зануренням в переживання реліг. змісту, які насичені почуттям радості, втішення, причетності до надприроднього або злиття з почуттями інших […]
(від лат. extra – поза, зовні, крім і sensus – почуття, відчуття) – назва людини, що має надчутливі (екстрасенсорні, парапсихологічні) здібності: передавання думок на відстані (телепатія), пересування (телекінез), деформування різних предметів за рахунок психічної енергії, ясновидіння, зцілювання біополем тощо. Наукового визначення термін Е. не має, бо науковий загал скептично ставиться до факту існування парапсихологічних феноменів. […]
уявлення і діяльність фанатичних елементів реліг. організацій. Як феномен відомий здавна, але сам термін з’явився лише на поч. 70-х рр. Е.р. не тотожній фанатизму. Нерідко Е.р. поєднується з шовінізмом та націоналізмом. Спираючись на духовну обмеженість, моральну незрілість, пробуджуючи в людях низькі почуття і обивательську войовничість, Е.р. часом переростає в тероризм. Це підтверджують криваві релігійнообщинні вчари […]