переломлені через призму особливостей національної духовності, реліг. традицій укр. етносу, його історичного буття і самобутньої культури і ввібрані у ролі ідентифікаторів його духовності христ. віровчення і культ, орг-ція церк. життя. У.п. склалося протягом 7 століть на основі синкретизму етноконфесійного та синкретизму релігійного і є органічним розвитком Християнства Київського. Специфіка У.п. проявлялась у самобутності обрядово-культової сфери, […]
(від грецьк. auto – сам, kephale – голова) – біля 20 самостійних самоочолюваних православних церков, які успадкували традиції візантійського християнства. Разом з автономними церквами вони становлять вселенське, або кафолічне православ’я. Початок православній автокефалії було покладено вже в 4 ст., коли сформувалися самокеровані Константинопольська, Александрійська, Антіохійська та Єрусалимська православні церкви. За ними в переліку (диптиху) самоврядних […]
відносно самостійні православні церкви, які частково залежать від автокефальних у питаннях церковно-адміністративного управління (див. Автономія церковна). В срд. 90-х рр. ХХ ст. у вселенському православ’ї існували 4 офіційно визнаних автономні церкви: Сінайська, Фінляндська, Японська і Крітська. Входять до складу Всесвітньої Ради Церков. В 1995 Константинопольський патріарх відновив статус автономної Естонській Церкві. Філоненко Микола
дні, встановлені у східному христ. в пам’ять найзначніших з точки зору церкви релігійних подій або для урочистого вшанування персонажів, які мають особливі заслуги перед правосл. і самим Богом. Будучи важливою частиною христ. культу, П.с. за ступенем релігійної важливості поділяються на Господні, Богородичні і на честь святих, за урочистістю – на великі, середні і малі, а […]
(ПЄАЦ) – реліг. група православного напряму, яка виникла в Україні в срд. 20-х рр. 20 ст. Для членів цієї церкви притаманне суворе дотримання десяти заповідей Христових і семи таїнств (серед яких є два, яких немає в традиційному православ”ї – умивання ніг та залучення). Віруючим заборонено клястися, вдживати алкоголь, палити, їсти ідоложертвене, називати себе владиками, митрополитами, […]
реліг. група православного напряму, яка виникла в Україні в срд. 20-х рр. 20 ст. Для членів цієї церкви притаманне суворе дотримання десяти заповідей Христових і семи таїнств (серед яких є два, яких немає в традиційному православ”ї – умивання ніг та залучення). Віруючим заборонено клястися, вдживати алкоголь, палити, їсти ідоложертвене, називати себе владиками, митрополитами, за здійснення […]
умовний термін для позначення різноманіття напрямів, концепцій, шкіл, орієнтованих на розкриття змісту православ’я. Православними за змістом вважаються візантійська філософія (Фотій, Григорій Палама, Григорій Синаїт, Миколай Кавасіла, Генадій Схоларій та ін.), реліг.-філос. розвідки афонських ченців і подвижників (Пахомій Русан, Євген Булгаріс, Мелетій, Константин Ікономос та ін.), російська реліг. філософія. Зокрема, в контексті правосл. російськ. традиції доцільно […]
одна з автокефальних православних церков. Поширення православ’я на землях нинішніх Чехії та Словакії започаткувала діяльність христ. просвітників Кирила і Мефодія в Моравії у 9 ст. Усталеної організаційної форми воно набуло тільки в Мукачівській єпархії, де в 1649 запроваджено Ужгородську церковну унію. Свмостійно Ч.п.ц. почала діяти з початку 20-х рр. 20 ст. Автокефальною стала в 1951. […]
вчення про Бога в його православному оформленні. В змістовному відношенні П.б. – це обгрунтований, систематичний виклад основоположень і наслідків православного віровчення. П.б. у формальному відношенні – це сукупність дисциплінарних утворень, в яких з певних позицій розкриваються окремі аспекти системи православ’я. Осн. джерелами П.б. є Св. Письмо (Біблія) і Св.Переказ (матеріали вселенських і помісних соборів, творіння […]
твір, написаний бл. 1640, в якому уніфікується, сфстематизується й розвивається догматичне вчення Української правосл. церкви. Первісна назва – “Виклад віри церкви Малої Росії”. Його авторами є Петро Могила та Ісайя Трофимович-Козловський. Розглянутий на Київському соборі (ІХ. 1640) та на помісному соборі в Ясах (ІХ-Х. 1642), він був затверджений тогочасними патріархами Сходу і став катехизичною основою […]
(санскр. – досл. “те, над чим панують”) – за ведичною традицією, дві форми енергії, підпорядковані Бхагавану – вища (живі істоти) й нижча (матеріальна природа, або нежива матерія). Верховний Бог-Особа, Крішна, володіє різноманітними зовнішніми й внутрішніми енергіями. Жива істота, душа, належить до вищої природи, вона вища від мертвої матерії. Душу також називають межовою енергією, бо вона […]
(від гр. monos – єдиний, theos – бог) – концепція витоків сучасних релігій з первісного примітивного монотеїзму. Опрацювали на початку 20 ст. глава “католицької етнографії” австрійський патер В.Шмідт та його послідовники. Згідно з П., віра в бога-творця одвіку являє собою єдино можливу форму релігійності, тоді як фетишизм, тотемізм та ін. ранні віруваннями є або збоченнями […]
(санскр. – дихання, життєві сили) – згідно з Ведами, головний серед потоків життєвого повітря в організмі. Мистецтво керувати рухом десяти повітряних потоків у тілі за допомогою дихальних вправ так, щоб будь-яка їхня дія сприяла духовному поступові, називається пранаямою і є одним із восьми ступенів дг’яна-йоги. Йога – це шлях до воз’єднання із Всевишнім. Її порівнюють […]
(від лат. prae – до, перед і anima – душа) – одна з теорій ранніх форм релігії, висунута в кінці 19 – на початку 20 ст. Р.Мареттом, К.Прейсом, Ф.Фіркандом, Д.Кінгом та ін. дослідниками. Виникла як реакція на анімістичну теорію походження релігії (Див. Анімізм), згідно з якою віра в душу є найдавнішою формою релігії, її “мінімумом”. […]
елемент сімейно-родового культу, віра в збереження надприродного зв’язку між людьми та їх померлими предками. Склався в період існування патріарх. роду, коли старше покоління було носієм життєвого досвіду, охоронцем традицій. Оскільки духовне в людині здавалось безсмертним, то його прижиттєве шанування переходило в посмертний культ духа. Центр.елементом П.к. є уявлення про те, що духи предків залишаються членами […]
найменування єпископів у єпархіях, протоієреїв у соборах, настоятелів у монастирях. Докаш Віталій
одне з можливих епістемологічних визначень Божественної сутності в катафатичному богослов’ї, що означає мудрість Творця, яка може бути осягнена виключно вірою. Заклик священика: “Премудрості прохаємо!” під час літургії виражає прохання до Бога просвітити, освятити віруючих. Премудрість є також синонімом софійності Бога. Риженко Світлана
свято православної церкви. Належить до групи дванадесятих свят і відзначається 6 (19) серпня. Встановлено в пам’ять чудесного преображення Ісуса Христа під час молитви на горі спільно з його учнями. Чудо преображення, як про це розповідається в євангеліях, (Мт.17, 1-9; Лк.9, 28-35), полягало в тому, що обличчя Ісуса просяяло, “як сонце”, одежа стала білою, “як світло”, […]