мистецтво тлумачення релігійних і в першу чергу, біблійних текстів; вчення про принципи, певні правила й особливості інтерпретацій цих текстів з метою з”ясування їх дійсного смислу. В історичному контексті г.р. функціонувала переважно як герменевтика біблійна. Біблійні тексти тлумачились як Богом відкриті істини. Започатковується у Августина. Серед герменевтичного доробку богослова: вчення про речі і про знаки, з”ясування […]
складова частина віровчення християн. конфесій, що включає певний комплекс різних концепцій й ідей, які по-своєму відображають характерні для сучасного етапу розвитку цивілізації загальнолюдські, всесвітньо-історичні проблеми й пропонують шляхи і методи їх вирішення. До глобальних проблем, окрім відвернення світової термоядерної війни, теоретики христянства відносять захист навкол. середовища, раціональне використання природ. ресурсів, ефективне вирішення енергетичн. проблем, проведення […]
(н. 1912) – амер. соціолог релігії. Тривалий час працював керівником Центру з вивчення релігії і суспільства при Каліфорнійському ун-ті. Активно розробляв методику і методологію конкретних соціологічних досліджень релігійності. Г. виділяє п’ять основних елементів релігійності в їх емпіричному вимірі: 1) релігійний досвід; 2) релігійна віра; 3) форми культової поведінки; 4) рівень реліг. інформованості віруючого, знання фундаментальних […]
(від грецьк. glossa – незрозуміле слово і lalien – говорити) – поняття, яке використовується в деяких конфесіях для позначення розмови віруючого з Богом “незнайомою” (“іншою”) мовою при сходженні на нього Духа Святого. Досягається такий стан в результаті тривалих постів, настанов і молитв. Цьому сприяє також відповідна емоційно-психологічна обстановка на зібранні віруючих, насамперед голосна молитва всіх […]
(від грецьк. gnosis – знання – реліг.-теософ. рух пізньої античності (1-3 ст.ст.). Існував Г. іудейський, язичницький і християнський. Спільне для них – вчення про існування досконалого божества, гріховного матеріального світу. В християнстві виокремлюються популярний і філософський Г. Гностики довільно поєднали реліг. вчення про спасіння з основними ідеями філософії платонізму, стоїцизму, неопіфагорейства, а також вченням східних […]
(1809-1852) – великий письменник, реліг. мислитель, українець, який свій талант поставив на службу російській культурі, Російському Православ’ю, ставши відтак, за Шлемкевичем, уособленням “гоголівської людини”, яка чуже приймає за своє, не вбачаючи в цьому якоїсь шкоди своєму народу. За Гоголем, Бог як внутріння причина світу є джерелом руху. Скрізь він несе з собою гармонію і закон. […]
(1813-1889) – професор філософії Київської духовної академії, з 1869 – ун-ту св.Володимира, відомий представник Київської школи філософії. Один із перших вітчизняних мислителів усвідомив методологічну цінність філософії Гегеля і опрацював її релігійно-православну інтерпретацію. В дусі християнської метафізики переосмислив вчення Гегеля про світовий дух, відкинувши розуміння Безумовного як логічного мислення. Підкреслював історичні та суб’єктивно-психологічні, ірраціональні джерела релігії. […]
(від арамейськ. – досл. “череп”) – пагорб поблизу Єрусалима, на якому у стародавніх євреїв страчували злочинців. На Г., за євангелівськими оповідями, був розп’ятий на хресті Ісус Христос. У християнстві Г. є символом мук, страждань і терпіння. Новиченко Микола
(від грецьк. homileo – спілкуюсь з людьми) розділ богослов’я, присвячений питанням теорії і практики церковного проповідництва. Викладається в духовних навч. закладах як окрема дисципліна, призначена для підготовки священиків до проповідницької діяльності. У православній Г. вирізняються 2 основні напрями: риторичний, в якому головним для успіху проповіді вважаються красномовність та ораторські здібності, і пастирський, де наголос робиться […]
(від лат. hospitalia – гостинність) – члени заснованого в період хрестових походів у 1118 катол. рицарського чернечого ордену. Залежно від місця розташування резиденції Г. останні мають інші назви: іоаніти (госпіталь св.Іоана в Єрусалимі), родоські (1306-1522 – о.Родос) або мальтійські (1530-1798 – о.Мальта) рицарі. З 1834 основне орденське управління – капітула Г. знаходиться в Римі. Тривалий […]
(від лат. hostia – жертва) – великі круглі коржики, які печуться з пшеничної муки із зображенням агнця або хреста. Використовуються для причастя в католиц. і лютеранській церквах. Филипович Людмила
вчинки (поведінка) людини, що виявляються у неприйнятті релігійних цінностей. Згідно христ. вчення, Г. з’явився й укорінився в природі людини внаслідок гріхопадіння Адама і Єви. Г. – основа богословського обгрунтування сакрального. Богослов’ям розрізняється Г. проти віри (байдужість, сумнів, скептицизм), надії (самовпевненість, малодушність, відчай), любові до Бога (самолюбство, гординя, прив’язаність до земного, невдячність) тощо. Поняття Г. поширюється […]
за іуд. і христ. віровченням порушення першими людьми Адамом і Євою, яких спокусив змій, Божого наказу не вживати плодів з дерева пізнання добра і зла, що росло в саду Едемському – раю земному (Бут., 3). Порушивши заповідь, вони з”єдналися передчасно, без Божого благословення, спотворивши ідел Бога. Людство й понині страждає від Г. Опоганення любові стало […]
міжнародний позацерковний рух, що виник у Німеччині в 1928 на основі явленого людству Послання Граля, яке стримав Абд-ру-шин (Оскар Ернст Бернхарт (1875-1914). Оприлюднивши одкровення в своїй книзі “У світлі істини”, Абд-ру-шин запропонував релігійне розуміння світобудови, місця і призначення в ній людини. Перебуваючи у найвищому і найчистішому джерелі істини і духовності – Хрустальному палаці, Св.Граль через […]
сукупність усіх богів давньогрецьк. релігії. Спочатку вшановувались місцеві боги, потім – персоніфіковані явища природи, почуття, види діяльності. Складаються міфологічні системи, в яких домінують 12 олімп. богів (Зевс, Посейдон, Гера, Гестія, Деметра, Афіна, Аполлон, Геба, Афродіта, Арес, Гермес, Гефест), що відтіснили старих богів (Хаос, Гея, Уран, титани). До Г.п. входили підземні та астральні боги. Окремі групи […]
(бл.330 – бл. 390) – видатний представник патристики, один з отців церкви, патріарх Константинополя (від 381). Разом з Василієм Великим опрацював вчення про Трійцю, захищаючи яке у полеміці з євноміанами та македоніанами здобув титул “Богослов”. Виступав проти аріан. Г.Б. не написав жодного богослов. трактату, а слави здобув як талановитий проповідник і поет, що вміло використовував […]
“Містик” (бл.335 – бл.394) – візант. церковний письменник, богослов і філософ, представник грецьк. патристики. Г.Н. брав участь в опрацюванні Символу віри, засадничих положень христ. догматики, символічної екзегетики. Вважав, що критерієм істини є Святе Письмо, знання мають випробуватися і перевірятися вірою, вони тим досконаліші, чим ближчими є до богоодкровенних істин віри. Активно виступав проти аріанства. Як […]