(від лат. deis – Бог) – реліг.-філософ. вчення згідно якого Бог, будучи безособистісною першопричиною світу, не втручається в процеси і явища, що відбуваються в ньому. Д. виник в ХVІІ ст. в Англії (Г.Чербері). Апелюючи до розуму, деїсти виступали проти існуючих форм релігії, доводили, що всі вони не утримують істини, грунтуються на обрядах, нав’язаних духовенством віруючим. […]
1) ікона, на якій зображені Ісус Христос в архієрейському одязі, праворуч від нього – Божа Мати, ліворуч – Іоан Предтеча. Д. розміщується над іконою “Таємна вечеря” у третьому ярусі іконостаса; 2) три окремі ікони із зображенням Ісуса Христа, Матері Божої та Іоана Предтечі; 3) весь ряд, в якому розміщений Д., а інколи й багатоярусний іконостас […]
(від лат. decanus – десятник) – священнослужитель, що обіймає посади: керівника кількох приходів у катол. та англік. церквах, старшого кардинала-єпископа, помічника аббата (настоятеля) монастиря та ін. У греко-католицькій церкві виконує переважно функції, аналогічні благочинному в православ’ї (попечителя ряду громад, керівника церковної округи). Мигович Іван
(від лат. dekretum – визначення, рішення) – з кінця 4 ст. постанови римських пап у вигляді послань. З 5 ст. з’являються підробні Д., найвідоміші серед яких Лжеісидорові, спрямовані на посилення влади пап у боротьбі зі світськими володарями. Д. покладено в основу “Корпусу канонічного права” – збірки законів католицької церкви. Ладивірова Сімона
(від грецьк. demiurgos – творець) – поняття античного світорозуміння для позначення ідеального першоначала, яке творить світ. В античній філософії Д. – ідеальна сутність або принцип, що трансформує ідею в матеріальний космос. У гностиків Д. виробляє матерію, обтяжену гріхом й злом. У християнській доктрині поняття Д. набуло значення “Творець”. Риженко Світлана
поняття, введене нім. теологом Р.Бультманом. В його основу покладено критичну інтерпретацію новозавітних текстів, які тлумачаться символічно, через уявлення сучасної людини. В концепції Д.х. християнське віровчення, новозавітне благовістя набирають нормативного значення, а власне теологія постає як “понятійний виклад визначеної Богом екзистенції людини”. Любчик Володимир
розділ соціології академічного релігієзнавства, що вивчає кількісні і якісні характеристики змін, які відбуваються в релігіях світу. Більшість сучас. дослідників дотримуються концепцій “багатовимірної стратифікації”, за якою віруючі поділяються за конфесійною належністю, родом занять, віком, освітою, статтю, національністю, мовою тощо. Серед запропонованих критеріїв релігійної диференціації виділяються також головні й другорядні, визначальні й похідні ознаки функціонування різних релігійних […]
розділ соціології академічного релігієзнавства, що вивчає практичне здійснення релігійних моральних норм, звичаїв, традицій, а також соціальний зміст релігійних уявлень, механізм реліг. відносин і структуру реліг. свідомості на конкретних етапах розвитку суспільства. Для дослідження релігійності використовує конкретно-соціолог. методи. Має важливе значення для розв’язання загальнотеоретичних проблем релігієзнавства. Любчик Володимир
форма давніх вірувань, що полягала в уявленнях про існування надприродних істот – демонів як безплотних сутностей. За терміном “демон” в індоєвропейських мовах закріплено поняття “дух” незалежно від ступеню його абстрактності чи мови про добрих або злих духів. Д. і є вірою в духів, яка складається в умовах розвинутого первісно- общинного суспільства, а своїми коренями сягає […]
(від грецьк. daimon – дух) – надприродні істоти, добрі або злі духи – розпорядники природних явищ та життєдтяльності людини. В античній літературі та натурміфології Д. також мають абстрактне значення долі, небезпеки, надії тощо. До відокремлення розумової праці від фізичної зовсім “чистих”, вільних від чуттєвого Д. ще не було. (Див. Демонізм). Лобовик Борис
богословське вчення про лихих, підступних демонів – носіїв зла, руїни й гріховності. Їм протистоять добрі духи – ангели, які сповіщають людям волю Божу. Д. бере витоки ще в первобутньому демонізмі, в основному складається у стародавніх релігіях Сходу й успадковується християнством та ісламом. Лобовик Борис
(лат. dеnominatio – досл. “зміна імені”) – один із типів реліг. організацій, що постає як проміжна ланка між сектою і церковю і перебуває в стадії становлення. Як правило, Д. формується на основі секти. Тому часто Д. визначають як “секту” яка перебуває на одному з вищих етапів свого розвитку, в якій склалися чітка організаційна структура і […]
(перс. – злидар, бідняк) – одна з поширених назв членів суфійських братств, що виникли у 9 ст. Часто слово “Д”. вживають також для означення злиденного бродячого аскета-містика. Вихідне значення терміна підкреслює той особливий зміст, який надавався у суфізмі вченню про добровільність бідності і задоволення малим. Лубський Володимир
усталений релігієзнавчий і політологічний термін для означення привілейованого стану в державі певного віросповідання, яке пізніше організаційно часто функціонує у вигляді Церкви (напр., у християнстві). Цей термін найбільш уживаний для характеристики генези і розвитку релігійних систем. У давніх народів терміни Д.р. були поширені в межах сучасних їм державних і етнічних територій. Деякі, трансформувавшись, функціонують і нині […]
форма (модель) державно-церковних відносин, конституюючою ознакою якої є юридично закріплене панівне, привілейоване становище одного із віросповідань (церкови), які діють у країні. Д.ц. частково або ж повністю фінансується з державного бюджету, користується значними привілеями, має можливості впливати на політику державних структур. РПЦ була державною церквою в дореволюційній Росії. Сьогодні статус державної (офіційної, національної) церкви закріплено в […]
один з видів суспільних відносин, який характеризує рівень, глибину. характер взаємозв’язків церкви, ін. реліг. організацій з державою, ступінь їхньої інтеграції або ж дезінтеграції. В релігієзнавстві виділяють (в історичному контексті) декілька типових видів Д.-ц.в. 1) Значна залежність держави, її інститутів від церкви, реліг. регламентація життя держ. органів і суспільства. Такий тип Д.-ц.в. дістав назву теократія. Вона […]