(від грецьк. monasterion – місце, житло усамітнених) – громада ченців, які об’єдналися на основі тотожних релігійних поглядів, ідеалів для спільного проживання за особливими правилами, зафіксованими в монастирських статутах. М. називається також певним чином організований комплекс культових, житлових та господарських приміщень, обнесений огорожею чи стіною. М. існують у правосл., катол., українській католицькій, вірм.-григоріан. церквах, а також […]
виникли разом із прийняттям християнства, але окремі ченці з’явилися раніше 988. Перші літописні згадки про М. в У. відносяться до часів Ярослава Мудрого (1037). Ідея монастирів прийшла на києворусьські землі через Візантію, Грецію, Болгарію з христ. Сходу, але засвоювалася критично, що спричинило особливості вітчизняних М. та чернецтва. При підтримці князівськї влади у домонгольський період було […]
(від грецьк. monos -єдиний, theos – бог) – форма вірувань і культу, що полягають у поклонінні єдиному богу. Єдинобожжя. Складається у загалом сформованих етносів, за більш-менш розвинутих економіко-господарських зв’язків та централізованої державності. Важливими факторами становлення М. були імперська політика держав-переможниць щодо вірувань інших племен і народів, а також місіонерська діяльність жрецтва. За таких умов у […]
(від грецьк. monos – один, physis – природа) – богосл.-догмат. вчення у християнстві, яке визнає в Христа одну божественну природу, а не дві – божественну і людську. Засноване в 5 ст. константиноп. архімандритом Євтихієм. Халкідонський собор (451) оголосив М. єрессю, що викликало відокремлення від офіц. церкви т.з. нехалкідонських церков. Нині послідовниками М. є вірменська, ефіопська, […]
(від грецьк. monos – один, thelema – воля) – христ. богосл.-догмат. вчення, яке виникло у Візантії на поч. 7 ст. і стверджувало, що Христос мав дві сутності, але єдину волю М. було спробою компромісу між православ’ям і монофізитством. Засуджене на VI Вселен. соборі (680), який визнав не лише подвійну природу, але й дві волі Боголюдини. […]
рух у христ., що виник у срд. 2 ст. у Фрігії. Названий за ім’ям Монтана, який був жрецем Кібели, а після навернення на християнство проголосив, що він є “розрадником” і з його пришестям “царству Духа” мають поступитися місцем “царства Отця і Сина”. Проповідував близький кінець світу, аскетизм, мучеництво. Окремі секти монтаністів існували до 8 ст. […]