згідно вчення іудаїзму, пророк і засновник єврейської релігії, який під керівництвом Бога Яхве вивів давніх євреїв з єгипетського полону в Ханаан, одержав від нього на горі Синай скрижалі з 10 заповідями, написав П’ятикнижжя (Тору) і встановив культ Яхве. На протязі всього свого життя М. перебував у постійному контакті з Богом і був єдиною людиною, яка […]
стародавнє жіноче божество у східнослов. міфології. Входила до давньорусьського Пантеону, її ідол стояв у Києві разом з ідолом Перуна та ін. богів. З поширенням православ’я образ М. злився з образом Параскеви-П’ятниці. Головащенко Сергій
одне з церк. богослужінь, змістом якого є подячна чи прохальна молитва з приводу подій чи потреб суспільного або приватного життя. Розрізняють М. загальні (колективні), що здійснюються в храмі (перед чи після літургії, після ранкової чи вечірньої служб) і приватні, що можуть відбуватися і в житлах парафіян. Загальні М., в свою чергу, поділяються на: М. в […]
1) звернення священика або самого віруючого до Бога, інших надприродних сил або ж святих з проханням про дарування всіляких благ, заступництво і відвернення зла. Витоки молитви знаходяться в глибокій давнині й спираються на віру в магічну здатність слова впливати на надприродні сили, привертати їх до себе. М. – навід’ємна частина реліг. культу в буддизмі, іудаїзмі, […]
основна християн. молитва, яку, згідно Нового Завіту, дав віруючим Ісус Христос. До літургічного канону молитва “О.н.” почала включатися від кін. 3 ст.; з срд. 4 ст. увійшла до складу Літургії св.Іоана Золотоустого, а в 7 ст. папою Григорієм Великим була введена до чину відправлення катол. меси. Композиційно складається із вступу-звернення до Бога, 7 прохань (з […]
різновид “духовних християн”, що появилися в центр. Росії в кін. 60-х рр. 18 ст. як протест проти підтриманих православною церквою соціальних засад кріпосництва. З питання походження назви секти існують різні версії. Одні пояснюють це поселенням М. на річці Молочній, інші тим, що М. під час посту п’ють молоко, треті тим, що засновник секти С.Уклеїн називав […]
(лат. “Malleus malefikarum”) – книга, видана нім. інквізиторами Генріхом Інститорісом та Яковом Шпренгером у 1487 та 1489, в якій посиланнями на Святе Письмо та на Святе Сказання обгрунтовувалося переслідування інквізицією єретиків, відьом, колдунів. “М.в.” став санкціонованим вищою владою довідником для інквізиції в її каральних діях. Впродовж перших 180 років кількість видань “М.в.” сягнула 29 (16 […]
(грецьк. Moloch) – у фінік. реліг. бог Сонця. Ідол М. являв собою мірну статую, в жертву якому приносились малолітні діти. Культ М. був поширений у Карфагені, Ізраільському та Юдейському царствах. Цар Осія в 622 до н.ч. руйнує М. Тофет, де справлявся цей язичницький обряд і відміняє всі культи, окрім К. Ягве. Любчик Володимир
(від грецьк. monasterion – місце, житло усамітнених) – громада ченців, які об’єдналися на основі тотожних релігійних поглядів, ідеалів для спільного проживання за особливими правилами, зафіксованими в монастирських статутах. М. називається також певним чином організований комплекс культових, житлових та господарських приміщень, обнесений огорожею чи стіною. М. існують у правосл., катол., українській католицькій, вірм.-григоріан. церквах, а також […]
виникли разом із прийняттям християнства, але окремі ченці з’явилися раніше 988. Перші літописні згадки про М. в У. відносяться до часів Ярослава Мудрого (1037). Ідея монастирів прийшла на києворусьські землі через Візантію, Грецію, Болгарію з христ. Сходу, але засвоювалася критично, що спричинило особливості вітчизняних М. та чернецтва. При підтримці князівськї влади у домонгольський період було […]
(від грецьк. monos -єдиний, theos – бог) – форма вірувань і культу, що полягають у поклонінні єдиному богу. Єдинобожжя. Складається у загалом сформованих етносів, за більш-менш розвинутих економіко-господарських зв’язків та централізованої державності. Важливими факторами становлення М. були імперська політика держав-переможниць щодо вірувань інших племен і народів, а також місіонерська діяльність жрецтва. За таких умов у […]
(від грецьк. monos – один, physis – природа) – богосл.-догмат. вчення у християнстві, яке визнає в Христа одну божественну природу, а не дві – божественну і людську. Засноване в 5 ст. константиноп. архімандритом Євтихієм. Халкідонський собор (451) оголосив М. єрессю, що викликало відокремлення від офіц. церкви т.з. нехалкідонських церков. Нині послідовниками М. є вірменська, ефіопська, […]
(від грецьк. monos – один, thelema – воля) – христ. богосл.-догмат. вчення, яке виникло у Візантії на поч. 7 ст. і стверджувало, що Христос мав дві сутності, але єдину волю М. було спробою компромісу між православ’ям і монофізитством. Засуджене на VI Вселен. соборі (680), який визнав не лише подвійну природу, але й дві волі Боголюдини. […]
рух у христ., що виник у срд. 2 ст. у Фрігії. Названий за ім’ям Монтана, який був жрецем Кібели, а після навернення на християнство проголосив, що він є “розрадником” і з його пришестям “царству Духа” мають поступитися місцем “царства Отця і Сина”. Проповідував близький кінець світу, аскетизм, мучеництво. Окремі секти монтаністів існували до 8 ст. […]
сукупність правил і норм, приписів і оцінок поведінки людей, висунутих і освячених будь-якою релігією, що визначають їхні обов’язки до Бога, один до одного, до суспільства в цілому. М.р. викладена в Св. Письмі, творах отців церкви, різних церковних документах. Характерною особливістю М.р. є те, що всі її положення вважаються встановленими Богом, уявляються ідеальними і абсолютними, вічними […]