(від лат. patres – отці, грецьк. logos – вчення) – розділ в католицьк. і правосл. богослов’ї, який займається вивченням і коментуванням учень христ. “отців і вчителів”, описом їх життя і діяльності. Вважається, що твори з П. найбільш адекватно виражають суть христ. віри і моралі і є непогрішимими, становлячи частину Святого Переказу. Протестантські церкви і об’єднання […]
напрям у християнстві, пов’язаний з ім’ям апостола Павла – одного із засновників христ. церкви. На відміну від петранізму, П. виступав за радикальний розрив з іудаїзмом. П. характеризується приписуваними апостолу Павлу соціальними установками, віроповчальними та етичними нормами, орієнтованими на відмову від бунтарського духу первісного християнства (заклики до підлеглості вищій владі, благословіння гонителів тощо). П. визнавав, що […]
(від лат. pacificus – миротворчий) – рух, який, грунтуючись на християнському вченні про братолюбство, виступає проти війни, служби в армії, проповідує мир між різними народами. П.р. вважає можливим відвернути війни пасивним супротивом їм (відмова від служби в армії, пропаганда проти війни), молитвою за мир. Колодний Анатолій
течія у християнстві, яка виникла на рубежі 4-5 ст. ст. Назва за іменем її засновника британського ченця Пелагія (бл. 360 – після 418), що розвивав етико-теологічне вчення про “свободу вибору”. Тяжіючи до гуманістичних традицій античної філософії, П. виступало проти найбільш песимістичних сторін августиніанства і звеличування аскетизму. Основні положення П.: першородний гріх не зруйнував духовну природу […]
газети, журнали, бюлетені, альманахи, збірки наукових і богословських праць, які видаються з певною періодичністю реліг. центрами, управліннями, братствами, монастирями, місіями, громадами, конфесійними клубами та окремими віруючими громадянами. П.р.в. поділяються на офіційні органи реліг. центрів (напр., “Православний вісник”, “Журнал Московской патриархии”, “L’Osservatore Romano”); єпархіальні, дієцезіальні, регіональні газети й журнали, місіонерські видання; реліг.-культурн. та історич. часописи; соціально-політич. […]
персонаж народних казок, людина, обернута на тварину (найчастіше вовка) або який-небудь предмет. Вважають, що віра в П. є залишком тотемізму – шанування тварин-предків племені, здатність людей обертатися в тварин і знову повертатися до людської подоби. В стародав. переказах чаклун обертає людину в тварину за якусь провину чи негідний вчинок. Близькі до П. Обміна (Одміна) – […]
(лат. praeexistentia) – поняття, що використовується в ряді реліг. та філос. систем (у піфагореїзмі, філософії Платона) для означення існування душі перед її втіленням у даному тілі. Означає такоє ті стадії перевтілення або переселення душі, котрі передували теперішній і справили на неї свій вплив. Ідея П. детально розроблена в брахманізмі, індуізмі, буддизмі. В буддист. джерелах розповідається […]
термін, що виражає релігійне уявлення про Божу передвстановленість життя і поведінки людини. Богослови різних напрямів намагаються подолати суперечність між ідеєю передвизначеності і тезою про свободу волі людини, її моральної відповідальності за вчинки. На протилежність вченню пелагіанства, яке відстоювало можливість спасіння людини власними силами, визначний христ. теолог Августин (354-430) вважав, що людська воля “має настільки сили, […]
у своїх витоках мають перекладацьку діяльність Кирила і Мефодія під час їх місії серед слов’ян (863). 11 ст. датується писане старослов’янською мовою в східнослов’янській редакції “Остромирове Євангеліє”. Здійснений у 1499 за новгородського єпископа Геннадія повний переклад Б. став основою для подальших слов’янських перекладів. Першу друковану т.зв. “Руську Біблію”, мова якої позначена білоруськими впливами, видано Франциском […]
релігійні уявлення про посмертний перехід душі від однієї істоти до іншої – людини, тварини, іноді рослини. Виникають на грунті віри в тотожність людини з тотемним предком, який оселяється в її тілі; притаманні багатьом архаїчним релігіям, орфізму, релігіям Азії. Для архаїчних релігій властиве уявлення про здатність душі покидати тіло померлого через рот або ніс і втілюватись […]
рукописний переклад чотирьох Євангелій “из языка болгарскаго на мову рускую” (давньоукраїнську літературно-писемну мову). Створено в 1556-1561 в Пересопницькому Пречистенському монастирі (нині – Рівненської обл.). Переклад здійснив архімандрит монастиря Григорій, переписав уставним письмом чернець Михайло. П.Є. було власністю монастиря, а згодом – гетьмана І.Мазепи, Переяславського собору та ін. Видатна пам’ятка світової та української культури. Зберігається у […]
(лат. persona – особистість) – філософія, яка в основу витлумачення світу ставить субстанціальне “Я”. Звідси онтологічні, гносеологічні, етичні, соціальні проблеми розглядаються під кутом розкриття персональності, тобто особистістної реальності. Термін п. вперше використав Шлейєрмахер в “Промовах про релігію”. Ідейні витоки П.- в монадології Лейбніца. Серед різноманіття концепцій п. виділяються вчення Якобі і його послідовників про особистістного […]
бог родючості, блискавки і грому, війни і воїнства. Мав загальнослов’янське значення, але його культ виявився найсильнішим на Придніпров’ї. Функціонально аналогічний індійському Індрі, Зевсу – фесалійському, римському Юпітеру, германському Тору. Ще за уявою антів був “володарем над усім”. Він перебрав на себе Сварогове опікунство вогнем і залізом, на небі вів боротьбу проти Дива та Чорнобога і, […]
поняття, яким позначають роль божественої сили як вихідної причини й джерела руху матерії. Вперше з’явилось в літературі в 17-18 ст. у зв’язку із прагненням з’ясувати явища і процеси навколишнього світу на основі законів механіки. Особливу роль в утвердженні ідеї П. відіграв І.Ньютон. Проти вчення про П. першими виступали франц. матеріалісти, які розглядали рух як внутрішню […]
використовуване в релігії і філософії поняття для виразу творчої космогонічної функції Бога. Вводиться в богослов’я на основі космологіч. доказу буття Бога: якщо все існуюче має свою причину, то має існувати й причина всіх причин – Бог. Спробу теоретич. обгрунтування П. вперше здійснив Платон у своїй “Федрі”. Оскільки Всесвіт існує, вважав філософ, то він повинен мати […]
народна назва Петрового, або апостольського посту, установленого на честь Апостолів Петра і Павла. Початок П. (через тиждень після Трійці) і тривалість (від 42 до 8 днів) залежить від Пасхи. Кінець П. завжди припадає на свято Апостолів Петра і Павла (12 липня за н.ст.). Сапіга Василь