Сковорода Григорій Савич

(1722-1794) – видатний україн. філософ-просвітитель, життєвий шлях якого постає як шукання Бога. В розумінні Бога С. відступив від ортодоксії. Світ, природа для нього існують завдяки Богові, який виявляє себе в них у ролі закону. Ісус Христос є вилитою Богом “найвищою премудрістю”, а не однією з іпостасей Його Сутності. Істинна людина і Христос – все те одне ціле. Не в дотриманні “зовнішніх” обрядів а в глибокій вірі С. вбачає спасіння. Якщо Бог є дух, і він живе в тобі, то й поклоніння Йому, на думку мислителя, має бути не обрядовим, а духовним, через самопізнання, відкриття у власному серці “образу Божого”. Ідеалом для наслідування людини є Ісус Христос. Параметр оцінок світоглядних орієнтацій С. в л-рі надто широкий. Виражаючи невдоволення ортодоксальністю християнства, догматизмом і авторитаризмом релігії, філософ був релігійним вільнодумцем. Але критичний підхід до релігії не виводив його за її сферу. Він прагнув дати раціоналістичне з’ясування основних положень віровчення, провести їх морально-етичне витлумачення, символічно розглядати зміст біблійних оповідей. Сковородинівський антиклерикалізм побудований на його ідеях “сродності праці”. Своє особисте життя він розглядав як життя мудреця-вчителя, який постійно перебуває у спілкуванні і зв’язках з Богом. Зміст молитви, за С., має бути надто простим – подяка Богові за те, що Він потрібне зробив неважким, а важке зробив непотрібним. Філософ не виявив якоїсь чіткої конфесійної належності, тому своїм його вважають різні релігійні течії. А між тим він скоріше є творцем нового релігійного утворення, яке можна назвати сковородинінством, общини якого свого часу існували в Україні. Колодний Анатолій