Смерть і безсмертя

одна з вузлових проблем світоглядного самоусвідомлення людини. В релігійній свідомості уявлення про С. як конечність індивідуального буття і Б. як життя вічне своїми витоками сходить ще до первісного анімізму і в подальшому відбуває істотну еволюцію. На відміну від епічного ставлення до С. у багатьох ранніх культурах для пізніх релігій (буддизм, іудаїзм, християнство) характ. ознакою є її трагічне переживання, яке, проте, виповнюється вірою у воскресіння з мертвих і потойбічне існування душі. Зокр., християнство розглядає С. як явище, що глибоко суперечить духовній сутності людини, але перевершується у вірі в спасіння та вічне блаженство праведників. Академічне релігієзнавство розглядає С. і Б. як феномени минучості особистого буття і увічнення діянь особи в суспільно створюваній культурі. С. як втрата індивідом своїх життєвих функцій і особистої свідомості й Б. як практична проекція його буття у функціональність наступних поколінь, власних здобутків духа – в суспільну свідомість (мораль, науку, релігію і т.п.) – така засадова підстава секулярного підходу до феноменів смерті і безсмертя. Кобелянська Лариса