(від грецьк. harmonia – зв’язок, стрункість, співвимірність) – розуміння навколишнього світу як такого єдиного цілого, частини якого знаходяться між собою у відношенні співвимірності і узгодженості. Якщо античні філософи С.г. виводили в основному із самої природи речей, їх зв’язку і якостей, розглядали як організованість Космосу, що протистоїть хаосу, то середньовічна думка вважала її відображенням досконалості Бога. В Новий час цій ідеї багато уваги приділив Лейбніц. В його концепції “передвизначеної гармонії” діяльність автоном. духовних монад, що утворюють світ, гармонізується, узгоджується між собою за допомогою Бога, божеств. установок. Сучасна наука гармонійність світу розуміє як таку властивість об’єктивного світу, яка виходить із зв’язку його законів, із таких його характеристик, як протиріччя, симетрія, цілісність, система і структура. Филипович Людмила
"
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
І
Й
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
No Comment
You can post first response comment.