Святе

категорія релігійної свідомості, яка характеризує віру в найвищу визначеність цінностей у їх трансцендентному вимірі – як абсолютну довершеність і передвічну благодатність (див. Благодать). Святе – божественне. Звідси – “святість” і “священне” – наділеність персон, предметів, дій і т.п. благодаттю (с. угодники, с. дари, С.Письмо, таїнство священства тощо). Поняття С. – порівняно пізній феномен розвитку релігії, хоча своїми коренями він сягає ранніх релігійних вірувань; пов’язаний, гол. чином, з монотеїстичними уявленнями про надприродне з його деміургічною функцією. В ідеї С. знаходить релігійний вираз оцінка соціокультурних цінностей, виповнювальне усвідомлення й переживання індивідом сенсу свого буття, символізація належного як досконалішого й вищого. Віра в С. відіграє роль (у певних відношеннях – суперечливу) морального регулятора взаємин особи й суспільства. Зазвичаєм С. наділяється віруючими рисами особистого бога, тому віра в нього має діалогічний характер, що виявляється в молитвах, взагалі у мові релігії. У релігійно-філософській літературі категорія С. дістала найбільш повне опрацювання у книзі Р.Отто “Святе” (1926), в якій німецький теолог і релігієзнавець означає С. як “зовсім інше” щодо профанного, як божественне, зустріч з яким викликає у віруючого водночас почуття благоговіння і жаху. В академічн. релігієзнавстві уявлення про С. характеризуються атрібутивними рисами надприродного, Бога. Термін “С.” має й переносне, поетичне значення – як вираз пройнятості чогось величним, ідеальним. Лобовик Борис