реліг. рух, що зародився в рос. правосл. монастирях на Афоні (Греція) у 1910-1912 на чолі з отцем Антонієм (А.Булатовичем). Має теїстичний характер. І. заявляли, що душа людини через свою гріховну природу не може вступати в близькі стосунки з Богом, і люди можуть славити в молитвах не самого Бога, а лише його ім’я. І. намагались довести […]
(від араб. амма – стояти попереду) – духовний керівник, голова мусульманської громади. У суннітів і шиїтів так називають людину, що керує молитвою в мечеті. В окремій мечеті функції І. може виконувати одна й та сама людина, але І. не є ні саном, ні професією. Для того, щоб бути І., досить мати елементарну теологічну освіту та […]
інститут верхоного керівництва мусульманською релігійною громадою, в якому співпадають влада світська і влада духовна. Різне розуміння природи І. та ролі імама – головне у поділі мусульман на суннітів і шиїтів. Шиїтські теологи виробили релігійно-філософську доктрину, в якій І. постає як найважливіша космічна сила, еманація божого світу; тільки під керівництвом носія цієї сили – законного імама […]
(день ангела) – звичай у християн (правосл. і катол.) відзначати як особисте свято день пам’яті однойменного святого. Сапіга Василь
(від лат. initiare – посвячувати, вводити в культові таїнства) – вікові (або статевовікові) обряди посвячення. Мета І. – передати загальноплем’яні норми життя поколінню, що досягло соц. повноліття. Спільна риса І. у різних народів – ритуал. ізоляція кандидатів на посвячення на певний термін, що супроводжувалася св. церемоніями, частину яких складали моральні й фізичні випробування, інколи вельми […]
(від лат. “Index librorum prohibitorum”) – список творів, читання яких заборонялося віруючим під загрозою їхнього відлучення від церкви, видавався Апостольською столицею в 1559-1965. В “І.з.к.” включалися тисячі назв, серед яких були твори видатних мислителів, вчених, письменників (напр. “Монархія” Данте, “Декамерон” Боккаччо, книги О.Бальзака, Ж.П.Сартра, твори Абеляра, Екхарта, Канта, Спінози і багатьох ін.). З 1966 видання […]
(від лат. individuum – неподільне, особистість) – органічна риса релігійності віруючої особи. Індивідуалізм – це принцип поведінки й ідеології, який привчає людину прагнути одержати вигоди за чужий рахунок, нехтуючи при цьому інтересами інших людей, суспільством загалом. І.р. зводить сенс життя людини до сугубо особистого спасіння. Нормою поведінки він оголошує принцип: кожний за себе, один Бог […]
поширена в сучасній Індії релігія, що є результатом загальноіндійського історич. і етніч. синтезу. І. в класичному розумінні сформувався в срд. І тисячол. н.е. внаслідок еволюції і злиття ведич. і брахман. традицій. В основу віровчення І. покладено реліг. і філос. ідеї брахманізму (дхарма, карма, сансара, мокша, реінкарнація). Серед розмаїття богів в І. є найбільш поширені і […]
(від лат. indulgentia – милість) – папська грамота, свідоцтво про відпущення як скоєних, так і не скоєних ще гріхів, яке видається за гроші або за особливі заслуги перед церквою. І. обгрунтовуються богословами тим, що катол. церква володіє запасом (скарбницею) добрих справ, зроблених Христом, Дівою Марією та святими, якими можна покрити гріхи людей. Вимога припинення торгівлі […]
(від лат. inquisitio – розшук) – трибунал катол. церкви, створений в 13 ст. для боротьбу з єрессю. Діяв майже у всіх катол. країнах протягом століть. Для І. були характерні: таємне слідство, застосування тортур, конфіскація майна засуджених, поширення засудження на родичів і нащадків до третього покоління включно. Всі ці методи застосовувалися також до жінок і дітей. […]
досл. “ті, що сповідують іншу віру”. І. – термін, який часто вживався в документах Російської Православної церкви (РПЦ) і державних органів царської Росії стосовно віруючих – прихильників інших конфесій, віросповідань. В релігієзнавстві – вживається в контексті історичних документів діяльності РПЦ і державних органів дореволюційної Росії. Бабій Михайло
узагальнююча назва ченцюючих незалежно від їх сану; в православ’ї – синонім ченця. Филипович Людмила
послідовники христ. секти, яка виникла в 1908 на півдні України і в Молдові. Свою назву вони дістали від імені ієроманаха Балтського монастиря Інокентія (в миру Івана Левізора), який проголосив себе третьою іпостасю Святої Трійцї – “втіленням Духа Святого”. Інокентій переконував віруючих у тому, що скоро настане “кінець світу” і всі мають готуватися до “страшному суду”. […]
(в миру Борисов Іван Олексійович) (1800-1857) – вітчизняний релігійний мислитель і богослов, талановитий церконий оратор, професор і ректор (з 1830) Київської духовної академії, архієпископ Херсонський і Таврійський. Долаючи традиційну негацію філософського пізнання, активно сприяв розвиткові філософії в академії, глибокому вивченню тогочасної зах.- європ. філос. думки. І. належить вагомий внесок в розробку основного і морального богослов’я, […]
процес формування сталого комплексу формальних і неформальних правил, принципів, норм, віронавчальних приписів і організаційної структури, який відбувається в міру розвитку спільности, об’єднаної конфесійним статусом. Реліг. новоутворення вирізняються потужними екстатич. та містич. тенденціями і водночас відсутністю або дуже слабкою розвинутістю догматики, культової практики та фіксованих організац. норм. Виключну роль тут відіграють особистісні якості лідерів – носіїв […]
дослідницький центр УГКЦ, який діє при Львівській богословській Академії. Основна дослідницька тема – греко-католицьке підпілля в Україні в повоєнні часи. Колодний Анатолій
центр української християнської науки за океаном. І. засновано 1986 при Католицькій Богословській Академії в Чікаго (США). 1990 І. перенесено до Оттави (Канада), працює при Університеті св.Павла. Займається проблемами відродження та духовного розвитку УГКЦ. Має програму (вона отримала державну й понтифікаційну акредитацію) трирічного бакалаврату та однорічний диплом східнохристиянської богословії. І. відновив і видає богословський журнал “Логос”. […]
реліг.-філос. система, створена в срд. 20 ст. видатним індійським філософом Ауробіндо Гхошем. І.й. має синтетичний характер і являє собою сплав світоглядних принципів Сходу (досвід всіх головних йог) і Заходу ( досвід зах. науки і релігії). Такий всеохоплюючий інтегралізм, при якому знімаються протиріччя конфліктуючих сторін і непримеренних з буденної точки зору крайнощів, таких як матеріалізм і […]